Сльози радості: рівно 64 роки тому було визнано «культ особи» Сталіна.

У висновках комісії Поспєлова відповідальність за застосування тортур на допитах, позасудові розправи і розстріли покладалась персонально на Сталіна, який особисто ініціював початок Великого терору і свавілля в оргнанах НКВС, судах та прокуратурі. Після тривалого обговорення, 13 лютого, за день до початку XX з'їзду, Президія ЦК КПРС підтримала пропозицію Микити Хрущова зробити доповідь про культ особи Сталіна на закритому засіданні, з якою той виступив 25 лютого 1956 року.

У доповіді «Про культ особи та його наслідки» Йосифа Сталіна було звинувачено у відході від норм ленінізму, у використанні вбивства Сергія Кірова як приводу до Великого терору та у численних злочинах 1930-50-х років, жертвою яких стала Комуністична партія, котра на думку Хрущова знайшла сили, щоб витримати всі негативні наслідки культу особи, який слід було викорінити і повернутися до «революційної боротьби за перетворення суспільства», а всіх несправедливо репресованих партійних та військових діячів — реабілітувати.

Виступ Хрущова шокував делегатів з'їзду повною суперечністю багаторічній радянській пропаганді, яка подавала Сталіна мудрим, мирним і справедливим лідером. За пропозицією глави уряду Миколи Булганіна доповідь Хрущова була схвалена XX з'їздом без обговорення і згодом у скороченому вигляді була надіслана в усі партійні організації СРСР та керівникам комуністичних партій світу без права публікації у відкритій пресі.

Тим не менш, у червні 1956 року через Польську об'єднану робітничу партію вона потрапила спочатку до Ізраїлю, а звідти — до США, де й була вперше опублікована. 30 червняПрезидія ЦК КПРС прийняла постанову «Про подолання культу особи і його наслідків», в якій був викладений скорочений і пом'якшений варіант доповіді Хрущова і визначались рамки допустимої критики сталінізму.

Незважаючи на те, що доповідь Хрущова не торкалась питань колективізації і «розкуркулення», практики чисток в армії, помилок в управлінні державою в роки Німецько-радянської війни і проблем репресованих після повернення з полону радянських військовополонених, вона стала початком реабілітації багатьох несправедливо засуджених, повернення на батьківщину німецьких і японських військовополонених та багатьох народів, депортованих за правління Сталіна, послаблення цензури та зміни зовнішньої політики СРСР, який проголосив курс на «мирне співіснування» з капіталістичним світом.

Доповідь Хрущова була засуджена комуністичним керівництвом ряду країн, що привело до практично повного розриву міждержавних зв'язків, і дала привід колишньому сталінському керівництву, яке в середині 1950-х років все ще займало високі державні і партійні пости, здійснити спробу змістити Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС. Незважаючи на перемогу Хрущова у внутріпартійному протистоянні, в якій він здолав своїх недавніх соратників Маленкова, Булганіна і Вячеслава Молотова, після видалення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі в Москві у 1961 році десталінізація почала поступово згортатись і повністю зупинилась після приходу до влади у 1964 році Леоніда Брежнєва.

У Радянському Союзі повна версія доповіді Хрущова на XX з'їзді КПРС була опублікована лише у 1989 році.