Протести Америки - нагадування урядам світу, хто головний в державі (фоторепортаж)

Спалахи громадянських протестів в Сполучених Штатах наче попереджають весь світ: якщо уряд не реагує на громадські потреби і проблеми суспільства не вирішуються, то рівень насильства, ворожнечі та некерованості лише зростатиме.

Масові заворушення в Сполучених Штатах Америки спалахнули з тієї ж безпосередньої, поверхової причини, що й український Майдан. Вбивство поліцейськими беззахисної невинної людини практично в прямому ефірі викликало у багатьох американців таку ж блискавичну лють, оповите гнівом співчуття до жертви насильства і гостре бажання особисто взяти участь у діях з відновлення справедливості, які багато хто з українців відчув у листопаді 2013-го, після масового звірячого побиття студентів біля "йолки".

Люди вийшли на Майдан захищати свою гідність, незалежно від того, які мотиви рухали діями тодішньої влади та опозиції. Так само зараз американці протестують, незалежно від того, як цими заворушеннями прагнуть скористатися обидві правлячі партії, президент і його головний суперник на виборах.

Досвід Майдану спонукає нас поглянути на американський протест очима людей, які мали високі вимоги та очікування, довге терпіння, але були змушені вдатися до крайніх засобів, щоб захистити свої права.

По-перше, як і в Україні, в США кілька останніх десятиліть, починаючи з 1980-х, формувалися передумови для гострого громадянського протистояння. Зокрема, за спостереженнями американських соціологів, різко скоротилися можливості для поповнення середнього класу з низів.

Отримати якісну середню і вищу освіту, яка є гарним стартовим майданчиком для гідного життя, ставало все важче. А багатьом, хто її здобував, доводилося довго сплачувати борги за "університетські позики". Ця проблема настільки гостра, що двічі давала шанс Берні Сандерсу змагатися за право стати кандидатом в президенти від Демократичної партії.

Скорочувалися робочі місця і можливості для тривалої та повної зайнятості для менш освічених громадян. Їхня робота автоматизувалася, а виробництва переносилися в Китай та країни третього світу. Як наслідок, все більше американців не мали достатніх можливостей очікувати і отримувати належну охорону здоров’я. Дедалі важче було виплачувати іпотеку і стати власником будинку чи квартири.

Соціальні та економічні труднощі, щоденне змагання за виживання позбавляло багатьох американців інтересу та часу на участь у громадському і політичному житті. Тому політика на місцевому (окружному і штатівському) і на федеральному рівнях обслуговувала інтереси більш заможних та успішних верств. А виборні посадовці (судді, прокурори, члени законодавчих органів штатів та члени Конгресу) були так само висуванцями цих соціальних груп.

Відповідно, національні та расові меншини, нижчі класи американського суспільства мали небагато шансів отримати своїх представників у владі та здійснювати політичний вплив на систему управління.

Утім, американське суспільство залишається достатньо відкритим і плюралістичним. Тому ми неодноразово бачили спроби уряду (при експрезидентах Клінтоні та Обамі) вирішити ці проблеми. Навіть на рівні масової культури (шоу-бізнесу, телебачення, кіновиробництва) ці проблеми актуалізувалися і привертали увагу і мільйонів, і правлячої еліти. Але демократичне правління, за визначенням, не спроможне швидко вирішувати суспільні проблеми, тим більше американська система, уражена елітизмом, надвисоким розривом між багатими і бідними, і партійним контролем над популярними медіа.

Тому і невдоволення урядом, і приклади дискримінації й порушень прав накопичувалися. А нинішня економічна криза зробила для багатьох становище просто нестерпним, і протест став нагодою для виходу накопиченого невдоволення назовні.