Микола Пимоненко - академік, митець і люблячий син України

Микола Пимоненко, відомий український майстер побутового живопису, який у своїх картинах увічнив не статично-пейзажну, а живу, соковиту, яскраву і таку ніжну Україну. Народився і прожив все життя в Києві, був шанованим і неймовірно обдарованим художником, що прославив красу української землі на весь світ. Пам’яті талановитого митця присвячуємо цю статтю.  

В наші дні ім'я відомого українського художника Миколи Пимоненка призабуто широкою публікою. Зараз вже мало хто пам'ятає його знамениті сентиментально-ліричні сюжети з життя дореволюційного українського села, що публікуються на сторінках журналів, календарях, листівках в радянську епоху. А був час, коли масове тиражування робіт живописця принесло художнику світову славу ... і скандальну, в тому числі.

Микола Корнилійович Пимоненко – киянин до мозга кісток: великий митець народився і помер в Києві (21 березня 1862, Київ — 8 квітня 1912, Київ) і попри всі можливості змінити місце перебування на інше місто чи навіть країну, лишився вірним своїй малій батьківщині. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко був майстром іконопису, споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 12 років батько залучав хлопчика до свого ремесла. Вони їздили з сином по сільським церквам, які розписував батько. А Микола розтирав фарби і грунтував дошки. Незабаром підліток і сам почав малювати пейзажні і портретні замальовки. Досвідчене око батька побачив в сина художній дар, тому при першій же нагоді він віддав юне обдарування в іконописну школу при Києво-Печерській лаврі.

Там його і примітив Микола Іванович Мурашко (фото внизу) - директор Київської малювальної школи. Це з його легкої руки візьмуть Миколи Пимоненка до цього навчального закладу, при тому на безкоштовній основі. А пізніше роботи, надіслані молодим художником в Санкт-Петербурзьку академію на конкурс, високо оцінить приймальна комісія.

Батько ж, проводжаючи сина, в напуття скаже: "Бачиш, як Бог тобі допомагає - і талант дав, і найпотрібніших людей послав, щоб таланту дати хід. Тепер, значить, чекай випробувань". Так воно і вийшло. Через два роки в 1984 році захворює Микола (автопортрет внизу) важкою формою туберкульозу, і хвороба змушує його повернутися додому, де був більш сприятливий клімат.

Пимоненко,  здобув початкову художню освіту в Київській рисувальній школі у знаменитого Миколи Мурашка, більшу частину життя провів у Києві, виїжджаючи в околиці міста на етюди. Чимало він зробив і для розвитку мистецтва в Україні — стояв біля витоків Київського художнього училища і став його засновником і викладачем, а також викладав графіку в Київському політехнічному інституті. Пензлю Пимоненка належать чудові портрети його знайомих, видатних киян:

Олександр Терещенко

та Лазарь Бродський

Микола Пимоненко прожив насичене творче життя, залишив після себе велику творчу спадщину та, на щастя, мав гарну професійну кар’єру та милість від властей. Український художник-живописець був педагогом художнього училища, академіком Імператорської Академії мистецтв, членом Товариства південноросійських художників, академіком живопису Петербурзької академії мистецтв, Членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури та членом знаменитого об'єднання художників-"передвижників". Брав участь у численних академічних і міжнародних виставках. Його картина «Гопак» з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні в 1909 р (золота медаль) та була придбана музеєм Лувр.

У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

Микола Пимоненко на своїх полотнах яскраво відобразив життя українського села, красу рідної природи. Пимоненка іноді називають "співаком українського села". І це, безумовно, правда. Дитячі враження від поїздок з батьком, любов до рідного краю знайшли відображення у багатьох його жанрових творах, присвячених повсякденному житті, радості і турботам простих людей, селян і відомих киян. А ще - чудові графічні ілюстрації до поем Т.Шевченка, малюнки до інших книг.

У 1904 Рада Імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання Академіка живопису.

Історія про те, як картина художника стала предметом судової справи

Популярність творчості художника була велика в дореволюційній Росії. Величезними тиражами розходилися листівки з репродукціями полотен, що відображають самобутнє життя українського села.

Особливою увагою користувалися нехитрі, сентиментальні і жартівливі сценки з життя простого народу. Саме одна з таких робіт отримала скандальну славу і мало не коштувала художнику членства в Товаристві передвижників.

Це була картина "До дому", вірніше її репродукція, волею випадку і без відома художника, що потрапила на етикетки горілчаної продукції торгової марки "Шустов і сини".

А справа була така: кумедна листівка-репродукція якось потрапила в поле зору московського горілчаного фабриканта Миколи Шустова, який якраз роздумував над дизайном етикетки для пляшок нової горілки "Спотикач". Цікава сценка, де гіркий п'яниця ледве йде до свого будинку, а там вже чекає дружина з палицею і пес, що сидить на призьбі, наштовхнула Шустова на вирішення проблеми. І він, не замислюючись, використовував цей сюжет для нової етікеткі.

Микола Шустов був на той час відомим російським підприємцем, власником найбільшої компанії з виробництва алкогольної продукції в царській Росії кінця XIX століття, а ще був відомий оригінальною і досить агресивною рекламною кампанією, яка дозволила йому швидко виділитися із загальної маси таких же підприємців.

А Микола Пимоненко невдовзі отримує неприємний лист з Москви від колег-художників з Товариства передвижників:

"Ми вважали тебе чесною людиною і нашим товаришем, яким пишалися, обрали тебе членом нашого суспільства за популярність в художньому світі, ти став академіком, але, виявляється, тобі цього мало! Ти зганьбив всю нашу громаду -продав право на друкування своєї картини "До дому" Шустову - горілчаному фабриканту, для етикетки до горілки. Це ганьба!»

Отримавши обвинувальний лист, Микола Пимоненко негайно відправився з Києва в Москву. При зустрічі хитрий Шустов клявся: жодної картини "До дому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, так як на виставки зроду не ходив. Йому всього-навсього просто сподобалася листівка: а таких за всіма книжковим крамницям повно. Ну а якщо з'явився сам автор, то він готовий заплатити скільки треба.

Однак Пимоненко грошей не взяв, а подав на фабриканта скаргу до суду, який і виніс вердикт - Шустов повинен покрити витрати по справі, знищити етикетку і вилучити з продажу в магазинах всі пляшки "Спотикача".

Сім'я

Микола Корнилійович був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Орловського - Олександрою.

З дружиною Олександрою і трьома дітьми – доньки Ольга, Раїса та син Микола - проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Тесть щоразу дивувався багатогранності обдарування Пимоненка і, за спогадами дружини, називав його "комплексом" за те, що той однаково прекрасно писав людей, пейзажі, квіти, тварин, тобто, - весь навколишній світ. Його роботи не залишалися непоміченими, їх охоче брали на виставки в Берліні, Парижі, Лондоні, Мюнхені.

Донька Раїса

Донька Ольга

Син Микола

Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер Микола Пимоненко 26 березня (8 квітня) 1912 року в розквіті творчих сил. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві.

Спадщина, яку залишив по собі цей невтомний трудівник, - величезна. Значна кількість його полотен і малюнків зберігається в Національному музеї мистецтв України - не тільки, звичайно, в основній експозиції, а й в запасниках. 

На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен. Краса його робіт - жива і невмируща, байдужими його полотна не лишають нікого.

Цікаві факти:

• У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[ — полотно «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
• Музеї та пам'ятні місця
• У 1952 на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де в 1883-1912 жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко)
• У 1959 іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
• У 1983 до століття художника письменник Борис Чіп створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
• У 1997 у селі Малютянка, Києво-Святошинського району, Київської області відкритий музей М. Пимоненка.

Художня спадщина самобутнього українського майстра: