Леонід Кучма став другим Президентом України
10 липня 1994 року в Україні пройшов другий тур виборів президента, в якому переміг Леонід Кучма, котрий набрав 52,15% голосів (14 016 850) проти 45,06% (12 111 603) у чинного президента Леоніда Кравчука.
Колишній генеральний директор виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», делегат XXVII і XXVIII з'їздів КПРС, лауреат Ленінської премії, Леонід Данилович Кучма в 1990 році був обраний депутатом першого скликання Верховної Ради України, в котрій став одним з лідерів неофіційної групи "червоних директорів". За їх підтримки у жовтні 1992 року він був обраний прем'єр-міністром України, якому парламент надав надзвичайні повноваження — згідно із законом № 2796-XII від 18 листопада 1992 року, Кучма отримав право призначати і знімати керівників регіонів та видавати декрети, котрі мали силу законів.
7 червня 1993 року на Донбасі почалась безстрокова забастовка шахтарів, невдоволених хронічними невиплатами заробітної плати. Їх "похід на Київ" змусив Верховну Раду призначити на 26 вересня консультативний референдум про довіру президенту і парламенту. Розуміючи хисткість свого положення і отримавши відмову Верховної Ради у продовженні на чергові півроку своїх надзвичайних повноважень, 21 вересня Леонід Кучма, котрий за рік так і не започаткував жодних реформ, подав у відставку. Щоб вирішити політичну кризу, яка охопила всі гілкі влади, ВР за два дні до референдуму скасувала його проведення, натомість призначивши на 27 березня 1994 року вибори до парламенту і на 26 червня — дострокові вибори президента.
Того ж дня Кучма, прем'єр-міністр Віталій Масол та спікер парламенту Олександр Мороз опублікували заяву про спільність дій гілок влади і в жовтні Верховна Рада схвалила розроблену командою нового президента стратегію економічних реформ. В 1995 році в Україні пройшла ваучерна приватизація, яка дозволилила формально роздержавити вагому частку економіки країни, 1996-у — почалася реформа аграрного сектору, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них; у вересні того ж року було проведено грошову реформу.
Прийшовши до влади під гаслами відновлення економічних відносин з Росією, Леонід Кучма зумів урегулювати проблему кримського сепаратизму, в грудні 1994 року Україна підписала т. зв. Будапештський меморандум про гарантії безпеки з боку Росії, США та Великобританії у зв'язку з приєднанням України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", в травні 1997-го — "Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною", відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання поважати територіальну цілісність один одного, в грудні 1997-го — Угоду про поділ Чорноморського флоту між Україною і Російською Федерацією.
Обкладинка «Україна — не Росія» — книги другого президента України Леоніда Кучми. Вийшла з друку в 2003 році в період його президентства
У внутрішній політиці Леонід Кучма сприяв формуванню державно-олігархічної системи і концентрації в одних руках законодавчої, виконавчої та судової влади, що привело до тотальної корумпованості державного апарату і його зрощенню з регіональними кримінальними елітами при повній безконтрольності "силових" структур, на які була покладений захист режиму. Це привело до численних резонансних вбивств, політичних скандалів як за першого, так, особливо, і другого (1999-2004 рр.) президенства Кучми, коли він був звинувачений у фальсифікаціях виборів, придушенні свободи слова і вбивстві опозиційного журналіста.
Незважаючи на те, що Конституційний суд дозволив Кучмі болотуватись на третій президентський термін, він від такого кроку відмовився. Проте його активна участь у протегуванні ставленика донецьких олігархічно-кланових кіл Віктора Януковича привела до дестабілізації країни і Помаранчевої революції.
