Гастрожурналістка розповіла, чим може здивувати гурманів вірменська кухня

Гастрожурналістка та засновниця гастрономічного блогу Karifood, авторка книги "Рибка дядечка Завена" Ольга Карі розповіла про страви, які вирізняють вірменську кухню з-поміж інших.

Першою Карі відзначила спас.

"Спас — це страва, яка вариться на національних кисломолочних напоях (мацун або тан) і куди додають дзавар, різновид місцевої пшениці. Цю крупу продають у кожному місцевому супермаркеті. Вона чимось схожа на перловку, але смак, звичайно, відрізняється. Цей суп вариться дуже просто, але це найсмачніший суп. Його їдять наприкінці бенкету. Коли всі вже досхочу понаїдались, що ледве можуть дихати, тоді господиня подає цю справу. Дивина, однак ти з’їдаєш повну тарілку цього спасу — і ніби оживаєш. Уже можеш рухатись, і навіть можеш перейти до іншого бенкету. Цей суп дуже важко знайти у ресторанах, це дуже домашня страва. Проте коли планується великий бенкет, то обов’язково заплановується ця страва", — розповіла вона.

Іншою стравою національної кухні, про яку варто говорити в контексті вірменського гастрокультури, є хаш.

"І грузини, і азербайджанці, і вірмени кажуть, що це їхня національна страва. Якщо почати цю розмову за столом, то всі образяться. Кожна родина має свій рецепт, хоча там надзвичайно мало інгредієнтів. Зазвичай класичний рецепт — це кістки нижніх кінцівок теля або порося, які виварюються 5-6 годин, - і все. Це дуже міцний та ситний бульйон, який їдять тільки зранку обов’язково з горілкою. Коли їдять хаш, то на та стіл ставлять посічений часник з водою, бо не всі зможуть подужати такої насиченої страви", — розповіла Ольга Карі.

Також на столі стоїть тарілка з дуже сухим та ламким лавашем, який потім кришать у хаш. Згодом господиня приносить свіжоспечений та гнучкий лаваш, який використовують замість ложки, тобто ним без ложки їдять цю страву. Якщо ви приїжджаєте з України і так будете їсти, то завоюєте повагу всієї родини.

Гастрономічна історія Вірменії зазнала разючих змін після геноциду вірменського народу, що відбувся у 1915 році. У країні сьогодні дуже високий рівень емпатії та гостинності, навіть до чужинця. Коли турист усміхнеться на вулиці, то його захочуть затягнути у будинок та добряче нагодувати. Чужинцям безкоштовно приносять оберемки фруктів. Радо пригощають туристів навіть продавці.

Український Дощ писав раніше про секрети узбецької кухні, від якої можна втрати не лише голову, а подекуди й здоров’я.