5 травня у Києві народився відомий американський кінорежисер і продюсер Анатоль Літвак

Він вчасно виїхав з Ленінграда, потім вчасно встиг залишити Берлін. Незважаючи на погрози нацистів, зняв в Голлівуді перший антифашистський фільм, потім - серію картин, які закликають США вступити у Другу світову. У мирний час талант Анатолія Литвака знайшов визнання - два «Оскара», «Золотий лев» і головні призи в Каннах.

Анатолій Михайлович Литвак народився в травні 1902 року в Києві в єврейській родині. Батько його був великим банківським службовцем, який незабаром перевіз всю сім'ю в Санкт-Петербург.

У північній столиці Анатолій закінчив школу і вступив до університету на філософський факультет - йому його вдалося навіть закінчити, не дивлячись на революцію і громадянську війну, яка почалася в країні .

Ще студентом Литвак брав участь у невеликих театральних постановках і часто їздив в Москву на заняття Всеволода Мейєрхольда і Євгенія Вахтангова. Але в 1923 році він зробив вибір на користь кіно - влаштувався асистентом режисера на петроградську студію «Нордкін», а вже через рік став співавтором сценарію фільму «Наймолодший піонер» про пригоди хлопчика в роки Громадянської війни.

У 1925 році Литвак зняв свій перший самостійний художній фільм «Тетяна». Прем'єра пройшла успішно, і перспективного молодого режисера відправили в Берлін - знайомитися з передовою кінематографічної технікою на німецькій кіностудії UFA.

У Союз Литвак після цього так і не повернувся - в країну він приїде лише в 1943-му, будучи вже американським громадянином.

На той час Німеччина знаходилася за крок від націонал-соціалізму з усіма його наслідками, які київському єврею Анатолю Літваку могли коштувати життя. Тож спочатку він поїхав до Англії, потім переїхав до Франції, а в 1936 році отримав запрошення працювати в Голлівуді.

В Америці Анатоль Літвак знімав фільми протягом 20 років. У 1939 зняв один із перших антинацистських фільмів «Сповідь німецького шпигуна». Декілька його фільмів номінувалися на «Оскар».

Під час Другої світової війни Анатоль Літвак служив в американській армії, знімав пропагандистські фільми, навіть був відповідальним за кінозйомку висадки союзників у Нормандії. Після війни його звільнили у чині полковника.

По завершенню військової служби кінорежисер повернувся в Європу.

З початку 60-х років мешкав у респектабельному Нейї-сюр-Сені поблизу Парижа (це передмістя французької столиці ще з початку ХХ ст. уподобали заможні парижани, переважно бізнесмени та представники творчої інтелігенції).

Останньою кінороботою Анатоля Литвака стала екранізація детективного роману “Дама в автівці, в окулярах і з рушницею” (“La Dame dans l’auto avec des lunettes et un fusil”) французького прозаїка Себастьяна Жапрізо.

Прем’єра відбулася 22 жовтня 1970 р. в Парижі. Стрічка знімалась на локаціях у Франції та Польщі і стала зразком психологічного трилера. Музику до фільму написав французький композитор Мішель Леґран, а пісню “На дорозі” виконала британська співачка Петула Кларк.

Слідом за героїнею постановник міг би повторити:

"Єдине, що я вмію робити найбільш пристойно – це мовчати".

Свої останні півтора десятиліття американський режисер українського походження провів у Франції. Тут у нього, врешті-решт, з’явився затишок: у Парижі – дворівнева квартира, так званий “дуплекс”, а в Сан-Тропе на Лазуровому узбережжі – заміський будинок.

У столичних апартаментах режисер нагромаджував відому колекцію картин сучасних художників, завжди гостинно вітав друзів та запрошених до зйомок артистів, пригощав гостей своїм улюбленим, незмінно і власноручно нарізаним, салатом олів’є, рецепт якого було вивезено із далекого Києва.

"У цьому світі, де люди вчаться схилятися перед буревіями, урагани потрібно створювати, щоб піднестися в їхньому нуртовищі."

Серед кращих робіт кінорежисера: «Зміїна яма», «Знову прощавай», «Анастасія» (1956; у головних ролях Інгрід Бергман і Юл Брінер; Бергман отримала тоді «Оскара» за кращу жіночу роль, це було її тріумфальне повернення до Голлівуда після «римських канікул» з Роберто Росселіні), «Чи любите ви Брамса?» (досить непогана екранізація популярного тоді роману Франсуази Саган з Інгрід Бергман, Івом Монтаном, Ентоні Перкінсом та Мішель Мерсьє у головних ролях; Ентоні Перкінса відзначили на Каннському МКФ).

Похований наш земляк на цвинтарі Нейї-сюр-Сен, де зібралась непогана компанія небіжчиків: письменник Андре Моруа, художник Василь Кандінський, режисер Рене Клер, філософ-містик Георгій Гурджієв.

Після смерті Анатоля Литвака його вдова – Софі Стьор реалізувала себе в журналістиці, працюючи репортеркою для часописів “Femina” та “Elle”, але за п’ять років від смутку померла й вона.

Раніше Український Дощ писав про українсько-американську режисерку Майю Дерен. Її вважають «матір’ю» американського авангардного кіно. Кінокритики кажуть, що нею надихається Девід Лінч. Втім, її сучасники не могли навіть наблизитися до того магічного світу, який вона створила.