11 квітня. Пам’ятні дати

11 квітня в усьому світі відзначають пам’ятну дату — Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation). Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року.

Цього дня, у 1945 році, американські війська увійшли на територію найбільшого концтабору Німеччини – Бухенвальда, й звільнили його в’язнів.

Концентраційні табори на території нацистської Німеччини почали з’являтися ще задовго до початку Другої світової війни, одразу після приходу Гітлера до влади. Перший концтабір було створено у березні 1933 року поблизу Дахау. Але свого найбільшого розвитку, страшної досконалості з утілення людиноненависницької ідеї вони сягнули у розпал воєнних дій, ставши справжніми «фабриками смерті».

Загалом на підконтрольних нацистам територіях існувало понад 14 тисяч концентраційних таборів де утримувалося до 20 мільйонів людей – представників 30 країн світу. За 12 років існування «третього рейху» у концтаборах було фізично знищено майже 12 мільйонів людей. Приблизно по мільйону в рік.

Потенційним бранцем міг стати будь-хто: військовополонені, комуністи, євреї, роми, психічно хворі, гомосексуалісти, тобто усі ті, хто здавався «не таким», був «іншим», «чужим», хто не вписувався в трафаретний образ «істинного арійця», створеного хворою уявою нацистських пропагандистів, схиблених на «чистоті крові», а кожен п’ятий в’язень був дитиною.

Найбільшими нацистськими таборами смерті  були Освенцім – 4 мільйони в’язнів, Майданек – 1,38 мільйони, Маутгаузен – 122 тисячі, Заксенгаузен – 100 тисяч, Равенсбрюк – 92,7 тисячі, Треблінка – 80 тисяч. У Бухенвальді, який був заснований у липні 1937 року поблизу Веймара, в неволі утримувалося 250 тисяч людей.

На момент звільнення там залишилося близько 21 тис. в'язнів, з них 900 дітей. Одні були вбиті, спалені у крематорії, інші померли від голоду, фізичного виснаження, хвороб, інші стали жертвами медичних експериментів. Наприкінці березня 1945 року, коли чутки про близьке завершення війни й неминучу поразку гітлерівців дійшли навіть до таборів смерті, в’язні Бухенвальда повстали й взяли табір під свій контроль. Саме тому есесівці не змогли остаточно замести слідів злочинів, а в’язні згодом свідчили на Нюрнберзькому процесі. Після звільнення в’язнів Бухенвальда, на його території було організовано спецтабір НКВС для інтернованих, який було остаточно закрито лише в 1950 році. За ці п’ять років у ньому загинуло ще 7 тисяч людей.

Подія

11 квітня 1945 року у Львові органами НКДБ було заарештовано найвище керівництво Української греко-католицької церкви: митрополит Йосиф Сліпий, єпископи Микита Будка, Микола Чарнецький, Григорій Хомишин та Іван Латишевський. В березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище. Майже двадцять років патріарх Йосиф Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. Лише в 1963 році клопотанням Папи Іоанна ХХІІІ Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму. У Римі він почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 році виступив на ІІ Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 році відновив діяльність Українського католицького університету в Римі.

Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1965 році Йосиф Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968-1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. У 1992 році (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові біля собору св. Юра.

День народження

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона. Відзначається в день народження англійського лікаря Джеймса Паркінсона (1755–1824), який вперше описав хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. Його дослідження називалося «Есе про тремтячий параліч», але праця не було належним чином оцінена сучасниками. Лише в 1857 році науковці звернули на неї увагу, а французький невролог Жан Шарко запропонував назвати хворобу на честь британця. Хвороба Паркінсона є найбільш частим нейродегенеративним захворюванням після хвороби Альцгеймера. Захворювання зустрічається повсюди. Його частота коливається від 60 до 140 осіб на 100 тисяч населення, число хворих значно збільшується серед представників старшої вікової групи. Питома вага людей з хворобою Паркінсона у віковій групі старше 60 років становить 1%, а старше 85 років – від 2,6% до 4%. Найчастіше перші симптоми захворювання з’являються в 55-60 років. Проте у ряді випадків хвороба може розвинутися і у віці до 40 (хвороба Паркінсона з раннім початком) або до 20 років (ювенільна форма захворювання). На сьогодні хвороба Паркінсона є невиліковною, всі існуючі методи лікування спрямовані лише на полегшення її симптомів. За висновками науковців, чоловіки хворіють дещо частіше, ніж жінки. А от суттєвих расових відмінностей в структурі захворюваності не виявлено.

1862 - народився Вільям Уоллес Кемпбелл (пом. 1938), американський астроном, дослідник атмосфери Марса. Нагороджений Золотою медаллю Королівського астрономічного товариства (1906). Підручник Кемпбелла «Елементи практичної астрономії» (1899) на протязі багатьох років вважався зразковим.

1899 - народився Персі Джуліан (пом. 1975), американський хімік, піонер хімічного синтезу лікарських засобів з рослин.

1928 - народився Юрій Миколайович Калачников (пом. 1998), конструктор артилерійського озброєння (РСЗВ «Град», «Ураган», «Смерч», артилерійські системи «Гіацинт» і «Тюльпан»).

Роковини смерті:

День пам’яті Леоніда Бикова (1928-1979), українського актора театру і кіно, кінорежисера.

Пронизливо-сумний погляд цього артиста притягував до себе і викликав спазм в горлі практично у кожного, хто бачив його на екрані. Його любили і поважали всі - глядачі, колеги, рідні. Як це часто буває, після того як він помер, його життя обросла чутками, припущеннями, питаннями, на які вже ніколи не буде однозначної відповіді. Закоханий в життя і втомлений від неї, він будував плани, але в листі до близьких друзів за три роки до смерті написав практично заповіт.

Знявся у 24 фільмах, найвідомішими з яких є: «Максим Перепелиця», «Добровольці», «На семи вітрах», «В бій ідуть тільки «старики»», «Ати-бати, йшли солдати…». П’ять кінострічок поставив як кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1977). Леонід Биков був таким самим, як і герої, яких він грав – щирим, чарівним, з незабутнім голосом і сумними очима. Тобто кіногерой цілком співпадав з виконавцем, актором, що неодмінно тішило глядача, який майже завжди підсвідомо ототожнює кінообраз з виконавцем.

Так само і режисером Леонід Биков був не за професією, а за покликанням, хоча з дитинства мріяв стати льотчиком, але через свій маленький зріст не пройшов медкомісію. А ось його найкращого друга Віктора Щедронова прийняли, він потрапив на фронт і загинув у Чехословаччині у 1945. Коли Биков писав сценарій до фільму «В бій ідуть одні «старики»», то в пам’ять про Віктора втілив його в образі Смуглянки, навіть прізвище зберіг – лейтенант Щедронов.

У Бикова було важлива якість, за яке ті, хто знімався в його фільмах, до сих пір кажуть про нього з теплотою в голосі. Він бачив в кожному акторові, операторі, гримери - у всіх, хто брав участь в зйомках його фільмів, перш за все Людини. Він знав всіх по іменах, дбав про всіх, але при цьому був дуже принциповим і прямим.

Леонід Биков загинув в автомобільній катастрофі.  На момент смерті акторові було всього 50 років. Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів. Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка». Так він сам хотів.

Більше про улюбленого актора і його родину читайте в матеріалі Українського Дощу.