Звідки взялися забобони та які з них будуть корисними сьогодні?

Українці, хоч і християнський народ, та без забобонів своє життя не уявляють. Звідки з'явилися забобони, у що досі вірять українці та яка користь популярних прикмет сьогодні?

П'ятниця 13-го

Панічний страх цього числа, як не дивно, ховається у Біблії. Саме на 5 день тижня Каїн убив свого брата Авеля, у цей же день розіп'яли Христа. На Таємній вечері, після якої Юда зрадив Ісуса були присутні 13 осіб. До того ж, сама зрада Іскаріота описана саме у 13-й главі Євангелія від Іоанна.

Це, однак, не єдині збіги. Тенденція страху перед числом "13" прослідковується й у інших вченнях. Так, карта смерті у Таро має назву "13-ий Аркан". У Каббалі це число та смерть позначаються однією літерою, яка, що цікаво, у староєврейській абетці 13-а (mem).

Користь від цього забобону сьогодні сумнівна і радше суб'єктивна. Любителі жахів отримали чималу кількість фільмів "П'ятниця, 13-е". Починаючи з 1980-го, світ побачило вже 12 стрічок на цю тему. Цікаво, що зараз тривають зйомки 13-го фільму, який отримає назву "П'ятниця, 13-е: Початок".

Розсипали сіль - добра не чекати

Популярною є думка, що розсипати сіль - до сварки. У цієї гіпотези навіть є цілком логічне історичне підґрунтя. 

Цінність солі не лише у тому, що цей продукт не псується, але й у тому, що вона - відмінний консервант. За часів Київської Русі її вважали символом вічності, саме тому дорогих гостей прийнято було зустрічати хлібом-сіллю. До того ж, вона була дуже дорогим продуктом, адже до XI століття була оступною лише у іноземних купців. 

Тож ясна річ, коли хтось необачно розсипав дорогий заморський, до того ж, вічний продукт, сварки було не уникнути.

Аби якось розрядити ситуацію, придумали сипати три щіпки через ліве плече та обов'язково засміятися.

Складно собі уявити, як би відреагували наші пращури, якби побачили взимку наші щедро посипані сіллю дороги. Скоріш за все, лише сваркою не обійшлося б.

Чому потрібно стукати по дереву?

Складно знайти когось, хто б не шукав коли-небудь чогось дерев'яного, аби постукати і промовити рятівне "тьху-тьху-тьху, щоб не наврочити". Чому ж у цій справі так важливо заручитися підтримкою саме дерев'яного предмета?

Тут існує дві версії: язичницька та християнська. Згідно першої, у часи, коли пращури молилися язичницьм богам, дерева були тісно пов'язані з добрими духами. Саме тому через них можна було з легкістю достуватися до духів, які захистять від злих колег. Це своєрідне убезпечення себе від загрози, що, здається, чатує вже за рогом. 

За другою теорією, за часів хрещення Русі відбулася своєрідна трансформація традицій. Язичники не одразу перейшли в нову віру й сприймали дерев'яні хрести як видозміну звичних богів. У той час хрести, як великі, так і натільні, виготовлялися здебільшого з дерева, тож у моменти, коли людина потребувала захисту, а хреста під рукою не було, люди шукали будь-яке дерево, аби викликати добро у підмогу.

У сучасному світі, здавалося б, сенсу в  такому ритуалі зовсім немає, адже у добрих духів. що живуть у деревах ніхто вже не вірить, однак психологи розповідають, що ця церемонія все ж має вплив на нашу психіку.

Постукавши по дереву, налякана людина підсвідомо активує механізм захисту й з'являється віра у те, що все буде добре. Тож, як кажуть фахівці, стукайте собі на здоров'я!

Чому не варто передавати через поріг?

Ця прикмета також має давнє язичницьке походження. Раніше, у V-VI століття саме під порогом закопували прах померлих людей. Вважалося, що так вони оберігатимуть від злих духів та допомагатимуть людям, яких любили за життя.  Язичники вважали. що поріг - це своєріна межа між світом живих і мертвих, на якій не варто затримуватися, якщо не хочеш наразитися на невдачі. До того ж, таким чином  можна було потурбувати спокій померлих, тож передавати що-небудь через поріг, або ж сидіти на порозі вважалося неприпустимим.

Цей забобон досі залишається поширеним серед українців, однак користь його у сучасному світі пояснити доволі складно. Все, що можна від нього тримати - вберегтися від перетягу, що, зрештою, теж доволі непогано.

Чому так важливо "присісти на доріжку" й у жодному разі не повертатися?

Ця прикмета має спільні корені з попередньою й тісно пов'язана з вірою в домашніх духів, які, на думку пращурів, чіпляються до людини, аби завадити їй піти з оселі. 

Присівши ж перед дорогою, людині вдається ввести духа в оману й безпечно покинути домівку, коли ті втратять пильність. 

Звідси ж і страх перед поверненням додому з півшляху. Пращури вважали, що домашні духи можуть розлютитися на те, що їх ошукали й завдати неприємностей у дорозі. Саме тому. якщо все ж довелося повернутися додому, обов'язково треба було подивитися у дзеркало, аби підсилити свою енергію й протистояти злим силам.

У сучасному світі цю прикмету складно назвати зайвою чи неактуальною. Щоправда обгрунтування ховається у дещо іншому. За кілька хвилин сидіння на доріжку людина має можливість ще раз подумати, чи взяла все необхідне, чи вимкнула необхідні побутові прибори й з легкістю відправитися у справах. Це збереже внутрішній спокій і, що також важливо, час, який ви можете витрати на повернення з півдороги.

Тож навіть, якщо нічого, окрім сміху, забобони у вас не викликають, цю традицію все ж корисно буде віднести до переліку гарних звичок.