Якою має бути українізація? - думка професора інституту соціальної психології

Російськомовні українці з радянських часів ідентифікуються з вищою за статусом, кращою культурою. У нас українська була деінтелектуалізована. Це була мова села, колгоспу, київської інтелігенції і трошки західної України. А російська – мова індустріально розвиненого міста, спрямованого в майбутнє.

Цей стереотип ми лише частково подолали. Люди, які спілкуються двома мовами, коли переходять на російську, почуваються впевненіше, сучасніше. Це не можна поміняти за бажанням Ірини Фаріон, це передається з покоління в покоління.

Якою має бути правильна українізація?

Перше – поступова, але неухильна. Важлива не тотальна, але істотна українізація інформаційного, особливо молодіжного простору. Це головне правило.

Друге – що викликає основний спротив у цих питаннях? Різка зміна. Російськомовне населення в більшості не є таким запеклим противником українізації. У великих містах на Сході поступово наростав процент україномовних шкіл і російськомовні віддавали туди дітей.

Третє – держава зобов'язана захищати тих, хто є соціально слабшим. У нас російська і російськомовні громадяни мають сильніші соціальні позиції, ніж україномовні. Тому квоти виправдані як принцип. Це також означає, що не можна заплющити очі на угорців, румунів, болгарів... От де школи для кримських татар?

Четверте – російськомовних громадян час від часу принижують. Я не кажу, що їхня поведінка ідеальна. Але коли їх на цій підставі зневажають, то в них виникає протилежна реакція. "Ах, вот как, так я и не буду учить ваш язык".

Потрібно передбачити не великий, але гарантований мінімум вживання російської на регіональному рівні. Десь більший, десь менший. Не може бути мовний закон однаковий у Львові і в Харкові.

Якщо у Харкові будуть квоти для російської, це створить психологічний захист, що "нічого страшного, наші права теж захищені". А коли для російської гарантій немає, у людей виникає бажання зробити все 100% російським, запевнити собі безпеку ширшу, ніж вона є. І коли їм кажуть "Ви ж на кухні можете говорити скільки хочете" – це не гарантії, це образа.

П'яте – закони про мову взагалі повинні розробляти не політики, а соціологи, психологи, юристи. Тому що політики відразу його розробляють під свої інтереси. Якщо Зеленський знову змінюватиме мовний закон, це буде великою дурницею. Це гостре питання, яке не треба чіпати просто так.

Зрештою, у 1991 році, коли Кравчук став президентом, він більше виступав російською, знаючи українську. А сьогодні цього вимагають від усіх депутатів – ми пройшли великий шлях.