Принаймі, такі були очікування, проте вони швидко розвіялися - грішили індивідуальними і командними обидві збірні. Особливо нервував Унаї Сімон, що виглядало досить дивно, враховуючи його вже немалий досвід у національній збірній. Проте Унаї міг собі дозволити то пенальті заробити, невдало вийшовши (на його щастя, Рішарлісон пробив вище), то вибити м'яч кулаками в простій ситуації, то піти в дриблінг у своєму штрафному.
Не відставали і партнери, які візуально дуже легко програвали єдиноборства, як, наприклад, в ситуації з першим голом - Дані Алвес виборов практично безнадійний м'яч на дальній штанзі і скинув під удар Куньї, котрий також виборов позицію для удару і пробив під занавіс тайму Сімона.
В другому таймі іспанці додали і забили - Оярсабаль замкнув навіс Солера з правого флангу. Могли вирвати перемогу в основний час і ті, і інші (наприклад, на поперечину Рішарлісона іспанці відповіли двома - по черзі в каркас потрапили Браян і Оскар Хілі), але не вийшло.
Зате вийшло не дотягувати до серії пенальті бразильцям. Антоні зробив довгий перевід наліво, Вальєхо був у виграшній позиції, проте дозволив Малкому себе обікрасти, вийти на побачення з Сімоном і зробити рахунок 2:1. До кінця гри іспанці вже не змогли нічого зробити.
Після золота в Ріо Бразилія отримала у свою скарбничку ще й аналогічні медалі з Токіо. Що ж тут скажеш, браво.
Бразилія – Іспанія – 2:1.
