Сьогодні день пам'яті архімандрита УГКЦ Климентія Шептицького

Ще донедавна ім’я Климентія Шептицького, рідного брата митрополита Андрея Шептицького, було не надто відомим, і лише нещодавно архівні матеріали зацікавили дослідників. Протягом десятиліть існував стереотип, що отець Климентій Шептицький був у тіні свого відомого брата, однак архіви показують, що це не зовсім так, ані за світського життя Казимира Шептицького, ані за чернечого – під іменем Климентій.

Казимир Шептицький був успішним, відомим, самодостатнім, високоосвіченим і шанованим чоловіком. Тому преса Австро-Угорської та Російської імперій рясніла численними повідомленнями у 1912 році про те, що «ще один із Шептицьких пішов у монастир». Рішення 43-річного Казимира Шептицького відректись від світського життя, служити людям через Бога і Божій заповіді шокувало багатьох. Граф, впливовий австрійський політик із прогресивними поглядами, людина заможна і з великим майбутнім, і раптом проміняв комфорт, та загалом світське життя, на монашу покору і смирення.

У лютому 1912 року писали, що митрополит Андрей Шептицький через недугу може відмовитися від митрополичого престолу, а Казимиру Шептицькому пророкували політичну кар’єру. Однак ці прогнози не справдилися, Климентій став прикладом справжнього монаха, новомучеником Церкви ХХ століття. Більше того, жодна окупаційна влада, ані радянська, ані німецька, не зламали ні його дух ні віру.

Польський аристократ змінив римо-католицький обряд і прийняв чернечі обіти у греко-католицькому монастирі. Наразі документально на сьогодні не підтверджено, за яких саме обставин це сталося, але про цей факт повідомлялось у пресі у квітні 1913 року, коли Климентій вступив до студитського монастиря.

Казимир Шептицький був шостим сином у родині графині Софії та Яна Кантія Шептицьких. Звісно, що мати дуже сподівалася на доньку, про що пише у своїх листах до рідних. Однак, після пологів Софія зазначила: «Бог знає, що робить». Батьки запрошували для дітей у Прилбичі (село в Яворівському районі Львівської області – ред.) вчителів із різних спеціальностей. Казимир успішно склав іспити у Перемишлі та у 1882 році він вступив до школи у Кракові.

Графиня Софія Фредро-Шептицька описала дитячі та юнацькі роки синів у своїх спогадах. Також залишилось її листування французькою і польською мовами, з якого відомо багато подробиць про життя родини. Найбільше архівних документів отця Климентія Шептицького зберігається у львівському історичному архіві, у Римі, у фондах отців василіян, багато кореспонденції – у приватних колекціонерів.

«Перша трудність при вивченні кореспонденції отця Климентія Шептицького – це прочитати його почерк. Він мав такий почерк, що, з одного боку показував, що пише дуже багато, а, з іншого, так, щоб про нього нічого не знали, щоб не зрозуміли», – розповідав дослідник життя і діяльності отця Климентія Шептицького, отець УГКЦ Юстин Бойко.

Отець Климентій листувався із митрополитом Андреєм польською, французькою і українською мовами. Мову кореспонденції обирали навмисно. Коли з рук в руки передавали лист, то писали французькою, щоб хтось інший не отримав спокуси прочитати, а коли відправляли поштою, то писали польською або українською.

«Є листи, де Климентій писав трьома мовами. Першу мету, яку ми перед собою ставимо, зруйнувати стереотип про те, що брати Шептицькі мали конфлікт на фоні національно-політичних питань. Їхнє листування свідчить абсолютно про протилежне», – стверджує дослідник.

Листування свідчить, що брати Шептицькі, незалежно від роду занять, зберігали дуже теплі родинні стосунки, підтримували один одного, між ними панувала взаємна любов і повага.

Казимир Шептицький здобув правничу освіту. Звісно, що рішення його рідного брата Романа (митрополита Андрея Шептицького), вступити у греко-католицький монастир, відмовитися від світського життя, вплинуло на всю родину. Графиня Софія Фредро-Шептицька відчувала, що її син Казимир теж має монаше покликання.

У 1888 році Казимир продовжив навчання у Німеччині, потім повернувся у Краків, закінчив Інститут політичних досліджень у Парижі. Там він познайомився із багатьма провідними європейськими науковцями. Родина готувала сина до публічної діяльності. Тим паче, що батько – Ян Кантій Шептицький – займався політикою.

У 1892 році краківська газета повідомила про успішний захист дисертації Казимира Шептицького - він отримав науковий титул «доктора обох прав». Потім Казимир Шептицький допомагав батькові в управлінні лісами, вивчав теорію лісництва, успішно господарював у маєтку. Йому вдавалися всі справи, за які він брався.

Однак у 1895 році він вирішив поїхати на реколекції (кількаденна практика відновлення через молитву і сповідь у католицизмі – ред.) у монастир Добромиля. Ця звістка стала тривожною несподіванкою для батьків. Ян Кантій говорив дружині, що «його охоплює великий страх за сина. Він уже готовий стати священником». Втім, син повернувся із Добромиля і далі займався родинними справами, навіть розпочав політичну кар’єру і став послом віденського парламенту. У цей час, у січні 1901 року, його брат Андрей Шептицький посів галицький митрополичий престол. Став духовним провідником західних українців.

Батьки хотіли, щоб Казимир управляв маєтком і досягав успіхів у світському житті. Але 1 жовтня 1911 року на родинному зібранні, святкуванні 75-річчя Яна Кантія Шептицького, Казимир повідомив, що має намір здійснити паломництво і пізнати монаше життя. У спогадах розповідається, що він одразу вирішив вступити у монастир студитів.

«Він сказав, що сила Божа запровадила його до студитів. Митрополит Андрей Шептицький був переконаний, що Господь готує велику місію для брата», – розповідає Станіслав Стемпень, директор Південно-Східного наукового інституту з Польщі.

Казимир взяв чернече ім’я Климентій на честь святого Папи Климентія.

«Отець Климентій вивів українське католицьке чернецтво на новий історичний рівень, зробивши його важливим чинником духовного і національного відродження. Функції ігумена Климентія в монастирі студитів не обмежувались лише управлінням чернечими обителями. Отець відігравав важливу роль у житті львівської митрополії. Під час радянської і німецької окупацій ігумен Климентій Шептицький практично постійно проживав у митрополичих палатах, опікуючись хворим митрополитом Андреєм, посилено допомагав митрополитові у його адміністративній праці у цей складний політичний період», – зауважує дослідник Вікторія Чорнописька.

Отець Климентій Шептицький був незамінним помічником брата – митрополита Андрея Шептицького. У роки німецької окупації брати Шептицькі врятували понад 200 євреїв, ризикуючи власним життя. Однак важкі випробування для отця Климентія почалися після смерті брата – 1 листопада 1944 року. На той час у Львові кілька місяців вдруге «господарювала» радянська влада, галичани вже добре знали, що таке нацистський і сталінський терори.

Арешт єпископату УГКЦ у 1945 році, псевдособор із ліквідації Церкви у 1946 році. 78-річного отця Климентія Шептицького НКВС заарештували у монастирі в 1947 році, звинувативши його «в антирадянській діяльності, зв’язках із ОУН і Ватиканом».

Сім місяців тривали допити. 21 січня 1948 року Климентію Шептицькому винесли вирок – 8 років виправно-трудових таборів. 15 березня 1948 року отця Климентія відправили у сумнозвісну в'язницю для «найнебезпечніших злочинців» – російський «Владимирський централ».

«Климентій Шептицький перебував у тюрмі і пройшов через всі кола пекла, як усі ув’язнені. У справі є 45 документів-викликів отця Климентія на допити. Є багато таких посвідок, де вказано, що отця Климентія викликали на допит з 23-ї до 2:30 ночі, з 22-ї до 1-ї години. Це була практика нічних допитів, щоб людину зламати, виснажити, щоб досягнути того, щоб вона визнала свою вину. Під час арешту в отця Климентія було вилучено 4430 рублів, це дуже велика сума на той час, а також конфіскували все його майно, про звичайно, «забули» повідомити. В наступному отець Климентій писав скарги про те, щоб ці гроші йому повернули та переслали монахам. Вони мусили йому відповідати, але дуже цинічно, а потім написали, що ніяких грошей немає», – говорить науковий працівник Львівського музею історії релігії Руслана Бубряк.

До кінця 80-х років ХХ століття не було відомо про дату смерті і місце поховання архімандрита Климентія Шептицького. Лише у липні 1989 року комісія ЦК КПРС розглянула запит громадянина Польщі, племінника отця Климентія – Яна Казимира Шептицького – і констатувала, що Климентій помер 1 травня 1951 року у Владимирській тюрмі.

Климентія Шептицького реабілітували посмертно. На сьогодні є лише символічна могила архімандрита, адже до цього часу невідоме місце його поховання. Крім того, не знайдено архівних документів, які б підтверджували те, чи був отець Климентій Шептицький висвячений у єпископи.

У 1996 році ізраїльський інститут «Яд Вашем» присвоїв отцю Климентію Шептицькому звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у роки Другої світової війни. Тим часом його брат – митрополит Андрей Шептицький досі не удостоєний такого звання.

У 2001 році Папа Іван Павло ІІ проголосив отця Климентія Шептицького новомучеником, блаженним.

150-річчя архієпископа Климентія Шептицького вперше вшановувалось на державному рівні (постанова Верховної Ради України). Протягом року відбулись десятки заходів, присвячених отцю Климентію. Видано першу біографію блаженного Климентія Шептицького, автором якої є доктор Іван Матковський. Книжку презентовано у багатьох українських і європейських містах.

Кардинал Йосип Сліпий, пригадуючи про отця Климентія Шептицького писав, що він «гасив вулканічну вдачу свого брата і намагався бути у всьому йому корисним і потрібним».

Джерело