Сьогодні 29 лютого - високосний день. Звідки він взявся?

Сьогодні 29 лютого, день, який буває раз на чотири роки, і за прикметами не обіцяє бути плідним, адже за народними повір'ями є зайвим днем календаря. Як він з'явився і чому - піде мова у матеріалі нижче.

Люди не завжди ділили рік на 365 днів, як ми сьогодні. Дві з зайвим тисячі років тому було зовсім інакше. Древні римляни користувалися календарем, що базувався на місячних циклах, а не циклах Сонця, і містив 355 днів у році, а не 365. Очевидну невідповідність цього літочислення сонячному циклу компенсовували зміною тривалості останнього місяця у році фебруарія, який збільшували з 23 до 24 днів, і додаванням після нього вставного місяця — інтеркалярія, тривалістю ще 27 днів.

З часом початок року перенесли з березня на січень, проте строгого правила, коли слід було міняти тривалість фебруарія і додавати інтеркалярій так і не виробили, і відповідні роки, які сьогодні назвали б високосними, проголошувались на розсуд самих римських правителів, які частенько діяли з кон'юктурних мотивів, — у році могло бути 355, 377 чи 378 днів, самі високосні роки могли слідувати й один за одним, а у I ст. до н. е. взагалі оголошувалися «заднім числом».

Юліанський календар, що набув чинності у січні 45 року до н. е. за правління Юлія Цезаря, мав на меті привести місяці у відповідність з порами року, систему лічення днів — з астрономічними спостереженнями і виключити будь-який людський фактор у його формуванні. За основу астрономи Цезаря взяли тривалість року у 365,25 доби, на кілька днів збільшили тривалість усіх місяців, які до реформи мали 29 днів, а до лютого, в останній день якого, 23-го числа, святкували Терміналії додали цілих 5 днів. Відмовившись від інтеркаляційного місяця, астрономи натомість запровадили високосний день, який раз на чотири роки слід було додавати до лютого.

Згідно автору «Сатурналій» Амбросію Макробію, що жив на рубежі IV-V століть, Юлій Цезар як верховний понтифік розпорядився зробити першу інтеркаляцію на початку п'ятого року дії календаря у 713 рік від заснування Риму чи у 41 рік до н. е. на сучасний манер, але до першого високосного року так і не дожив. По його смерті положення едикту жерцями були інтерпретовані неправильно, і високосний рік вони оголосили раніше запланованого, то ж перше 29 лютого припало на 42 рік до н. е.

Серед вчених немає єдності щодо першого високосного року за Юліанським календарем: через відсутність оригінальних документів, специфіку тогочасної мови і термінології та інклюзивний характер лічби у римлян, вченими називаються і 45 рік до н. е., коли календарна реформа набула чинності, і 44-й і 43-й

Помилка, яка призвела до зменшення періодичності високосних років з чотирьох до трьох років, була помічена лише через три десятиліття, коли замість дев'яти високосних років їх виявилось дванадцять: 42, 39, 36, 33, 30, 27, 24, 21, 18, 15, 12, 9 до н. е. За розпорядженням імператора Октавіана Августа було зроблено паузу до 7 року н. е. і з наступного, 8-го року (760 року від заснування Риму), 29 лютого стало запроваджуватись з належною регулярністю.

Завдяки римським завоюванням Юліанський календар набув поширення у Центральній і Західній Європі, Північній Африці і Передній Азії. Десь із V століття він витіснив з ужитку місцеві системи літочислення, завдяки чому зберігся в країнах, що постали на руїнах Риму. Разом з ним закріпилась і практика використання 29 лютого як інтеркаляційного дня (подекуди цей день додавався в інші місяці року, наприклад, в Олександрійському календарі до грудня).

Щорічна майже 11-хвилинна неточність Юліанського календаря привела до похибки в 10 днів у XV столітті. Вона була частково виправлена в 1582 році Григоріанським календарем, який змінив і давнє правило запровадження 29 лютого: з переліку відповідних років виключили ті, що не діляться націло на 400.

За 400-літній цикл Григоріанського календаря трапляється 97 високосних років, протягом яких 29 лютого по 15 разів припадає на понеділок та середу, по 14 разів — на п'ятницю та суботу і по 13 разів — на решту днів тижня

Запровадження Григоріанського календаря привело до єдиного достовірно відомого випадку появи 30 лютого. Зазвичай це робили шляхом разового видалення із вжитку певної кількості днів, однак у Швеції вирішили діяти поступово, пропускаючи з 1700 року протягом чотирьох десятиліть усі високосні роки. Втім досить швидко про заплановані заходи забули і 1704 та 1708 роки оголосили високосними. Коли ж помилку помітили, Швеція (разом з Фінляндією, що входила до її складу) виявилась в унікальній ситуації: її календар випереджав Юліанський і відставав від Григоріанського. Це спонукало шведський уряд узагалі відмовитись від календарної реформи. Повернення до Юліанського літочислення теж провели непересічно: різницю зі «старим стилем» нівелювали запровадженням у календарі 1712 року крім належного високосному року 29 лютого ще й 30 лютого.

Український Дощ дякує за компетентний виклад https://www.jnsm.com.ua