Невідомий з Уельсу, який розповів світу про Голодомор

В українському прокаті цього року вийшов фільм польської режисерки Агнешки Голланд "Гарет Джонс" (в прокаті "Ціна правди") про британського журналіста, який розповів світові про жахи Голодомору в Україні 1930-х років. Фільм був заснований на рельних подіях і така людина дійсно існувала. 

Гарет Джонс - валлійський журналіст, який першим у західній пресі заявив, що в Україні у 1932—1933 роках відбувся Голодомор. Журналіст  народився у містечку Баррі на півночі Уельсу. Працював у Western Mail. На початку березня 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв'ю у Сталіна.

Попри молодий вік, Джонс на той час вже зробив гідну кар'єру в журналістиці та політиці. У 1930 році випускник Кембриджа (за фахом німецька, французька та російська мови) почав працювати як зовнішньополітичний радник колишнього британського прем'єра Девіда Ллойд Джорджа.

Потім він став працювати кореспондентом і в лютому 1933-го зробив сенсацію, ставши першим іноземним журналістом, якому вдалося взяти інтерв'ю у нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера.

Говорив він з майбутнім фюрером на борту найшвидшого і найпотужнішого в Німеччині літака Richtofen, яким Гітлер і Геббельс летіли з Берліна до Франкфурта. У своєму репортажі Джонс писав, що якби Richtofen тоді зазнав аварії, історія Європи була б іншою.

Відразу після Німеччини Джонс відправився до Москви. Крім журналістського інтересу до економічних успіхів СРСР, його притягувала туди й історія родини. До революції мати Джонса працювала гувернанткою в родині валлійського промисловця Джона Г'юза. Саме Г'юз заснував місто, яке отримало на його честь назву Юзівка. У 30-і роки воно було відоме як Сталіно, а з 1961 року називається Донецьк. Розповіді матері міцно застигли у свідомості Гарета, і йому дуже хотілося побувати в тих місцях.

У Москві Джонс потрапляє до оточення американського журналіста Волтера Дюранті, кореспондента New York Times, відзначеного роком раніше за свої досить компліментарні щодо сталінського режиму репортажі з СРСР Пулітцерівської премії.

Розкішний, навіть розпусний - з гастрономічними та сексуальними надмірностями - спосіб життя Дюранті і його оточення неприємно вражає Джонса. Ще більше його вражає явне прагнення американця відрадити свого британського колегу від спроб розслідувати чутки про голод в Україні, які ширяться Москвою.

Користуючись злегка підробленим листом від свого колишньо го шефа Ллойд Джорджа, Джонс все ж домагається дозволу поїхати в Україну і, попри всі заборони і застереження, наважився вирушити у села Харківської області, щоб на власні очі перевірити, чи правду говорять про голод у цих місцях.

Втікши від кулінарного достатку урядового вагона і від приставленого до нього куратора, британець відразу занурюється в жорстоку реальність.

"Я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Кулею селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилося зі шкіркою апельсина".

Це уривок зі щоденника британського журналіста Гарета Джонса, який після своїх мандрівок Україною у 1933 році, першим розповів світу про Голодомор. Під час відрядження до СРСР він став свідком нав'язаного Сталіним голоду в Україні й відкрито розповів про це світові. Гарет Джонс був першим, хто писав про Голодомор і намагався привернути до нього увагу світу, але йому не вірили.

"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хлібу. Ми помираємо!", - написав він у своєму щоденнику.

Повернувшись до Британії наприкінці березня 1933 року, Джонс публікує прес-реліз про Голодомор, який передруковують у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

«Багато людей померли від голоду. "Ми чекаємо смерті, - кажуть вони. - Але поки у нас ще є корм для худоби. Відправляйтеся далі на південь. Там у людей не залишилося нічого. Багато будинків порожні, всі люди померли" – писав журналіст.

Відповідь Кремля була миттєвою. В особистому листі народний комісар закордонних справ Максим Литвинов інформував Ллойд Джорджа, що Гарету Джонсу назавжди заборонили в'їзд в Радянський Союз.

Попри заборону, радянську тему Джонс не залишив. Він активно критикував сталінський режим і звинувачував вождя в причетності до вбивства Кірова.

За правду молодому журналісту довелося боротися зі своїм колегою, журналістом Волтером Дюранті, керівником московського бюро газети New York Times, який стверджував що в Україні "не голод, а нестача їжі". За свої брехливі публікації пан Дюранті отримав Пулітцерівську премію, найпрестижнішу нагороду у журналістиці, яку, попри спроби нащадків Гарета Джонса, до сьогодні так і не відкликали.

У серпні 1935 року під час подорожі Внутрішньою Монголією Джонса та його супутника, німецького журналіста, захопили місцеві бандити. Колегу відпустили через два дні, а Джонса застрелили.

"Містер Джонс знав надто багато" - з сумом написав в некролозі на загибель свого колишнього співробітника експрем'єр Британії Ллойд Джордж. В світі широко поширена версія про те, що його смерть стала помстою НКВС. Гарет Джонс трохи не дожив до свого 30-річчя.