Найдавніша французька газета Le Figaro присвятила статтю НМАУ імені Чайковського

Найдавніша французька газета Le Figaro, яка наступного року святкуватиме своє 200-річчя, присвятила розгорнуту статтю популярному київському вишу - Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського. Український Дощ представляє матеріал у скороченому вигляді.

З початку російсько-українського конфлікту найбільшому музичному навчальному закладу України доводиться захищати своїх студентів, щодня продовжуючи вести заняття. Водночас академії довелося зіткнутися з дискусією щодо зміни назви. Отже, пропонуємо репортаж з місця, сповненого історією.

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського зустрічає нас дошкою пошани загиблим.

«Ми будемо гідні їхніх подвигів», - обіцяє дошка, на якій зображені обличчя студентів, професорів і музикознавців, полеглих на фронті.

До цього на фасаді Академії, що виходить на Майдан Незалежності, привертав увагу перехожих великий банер, присвячений батальйону «Азов». Найпрестижніша консерваторія України, як і вся країна, повністю залучена у війну.

Глибоким голосом ректор Максим Тимошенко розповідає про історію Консерваторії, заснованої у 1863 році на базі Музичного училища. За спиною у ректора - величезний український прапор, увінчаний тризубом, і кілька портретів. Перший - його батька, Олега Тимошенка, який також був ректором Академії з 1983 по 2004 рік. А поруч - співака Василя Сліпака, бас-баритона, який загинув на Донбасі у 2016 році.

«Наш співак», - каже ректор.

І, нарешті, він згадує Ольгу Рукавишникову, молоду скрипальку з Академії, яка пішла на захист в перший день великої російської навали і яка втратила око в бою з російськими агресорами.

Праворуч від ректора висить величезний портрет композитора, ім'ям якого названа Академія - Петра Ілліча Чайковського.

Ректор разом із колективом вирішили залишити прізвище Чайковського, яке викликало суперечки і гнів у деяких колах.

«За цим ім'ям ховається путінський режим», - каже один зі студентів.

Максим Тимошенко знає, що його співвітчизники відчувають стійке неприйняття всього російського, але він вказує на українське коріння композитора і його значення в заснуванні Академії. Цю історичну роль заперечує Український інститут національної пам'яті, який вважає ім'я Чайковського пропагандистським інструментом, нав'язаним у 1940 році для утвердження переваги російської культури над українською.

Численні заклики зсередини навчального закладу, мирна акція 16 березня 2023 року та залишення посад кількома професорами нічого не дали. Існує непорозуміння між музикантами, які прагнуть української музичної ідентичності, і людиною зв'язків і впливу, якою є Тимошенко, чиїм пріоритетом є збереження статусу свого закладу, що включає його міжнародний вплив на китайських студентів, які дорого платять за навчання в Академії Чайковського. Портрет композитора залишиться на своєму місці.

Життя в Консерваторії здається майже нормальним, якщо не брати до уваги щоденних повітряних тривог. У грудні, у розпал іспитів, у холі та на центральних сходах лунає звук. Напружені студенти розігрівають свої голоси і снують коридорами. Колектив пройшов довгий шлях від 24 лютого 2022 року, як зазначає Максим Тимошенко:

«Нашим абсолютним пріоритетом була турбота про студентів, особливо про тих, хто проживав у нашому гуртожитку, що розташований на північ від Києва, на осі Ірпінь-Буча, й був дуже близько до колони російських військ».

Марія, студентка кафедри скрипки, розповідає:

«Прямо перед гуртожитком стояв російський танк, і ми чули стрілянину. Але в Академії в Києві ми серйозно ставимося до навчання!».

Невеликий урок для неуважних студентів цього світу дала Марія, яка зателефонувала своєму викладачеві в перший день, щоб запитати, чи відбудеться іспит із квартету, призначений на наступний ранок о 8 годині. Відповідь: «Ви з глузду з'їхали, Маріє? Йде війна!».

Ми йдемо до класу, де знаходяться викладачка Катерина Полянська та один з її учнів, Сева. Сьогодні Сева грає, готуючись до прослуховування на держіспит. Але його професорка згадує, що повернення до нормального життя було болючим процесом:

«Багато студентів знайшли притулок у Львові, а інші залишили країну в скрутних умовах, щедро прийняті європейськими консерваторіями. Їхня солідарність була життєво необхідна».

Коли росіяни вторглися в країну, вона насамперед побігла в Академію по віолончель, навіть не поставивши собі питання: виїхати чи залишитися? Відомий педагог Катерина Полянська могла б знайти можливості в усій Європі, але її життя - у Києві, а брат і кузен - на фронті.

«Куди їхати? Я народилася в Києві, прийшла в консерваторію у 1993 році студенткою і нікуди не виїжджала. Мої студенти тут. Вони - майбутнє нації, яка зазнає масового винищення. Ми повинні намагатися працювати, незважаючи на відсутність сну щоночі, що є тортурами. Ми повинні підтримати це покоління».

Який вплив війна матиме на цих молодих людей?

Севі, її учневі, доводиться нелегко. Він починає з розмови про інших - про свого вчителя, якого він дуже поважає, і про свого друга контрабасиста, який пішов на фронт. Вони підтримують постійний зв'язок, навіть якщо сьогоднішній дзвінок залишився без відповіді:

«Зараз там тихо, але вони готуються до чогось великого".

Сева займається вогнепальною зброєю. Він уже брав участь у військових приготуваннях. Горизонт темніє для тих, чиї очі більше спрямовані в пекло лінії фронту на сході, ніж на свободу на заході. Його старший брат загинув у бою, батько все ще там. Частина його думок зайнята іспитом, який стрімко наближається, але тільки частина:

«Коли ти чуєш про смерть старшого брата, вбитого росіянами, ти не тремтиш, доки не складеш іспит».

Він зіграє концерт Гайдна, «Сарабанду» і «Жигу» з Третьої сюїти Баха. І він не буде тремтіти.

Український Дощ писав раніше, що світовий кінематограф втратив генія: помер режисер культових фільмів Девід Лінч.