[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Історія України завжди рухається по надто трагічному колу

Історія України завжди рухається по надто трагічному колу

«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
......
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені».

Спроба «приспати» Україну в Новорічну ніч добре поставленим артистичним голосом заділа надто болючі спогади в душі.

Чи є різниця поміж студентами, які щиро хотіли геополітичного вибору рідної країни з європейськими цінностями замість «русского мира», та між беркутівцями, які жорстоко били їх на Майдані? А потім вбивали неозброєних людей на Інститутській?

Чи є різниця поміж хлопцями, які не вміючи воювати і не маючи навіть броніків йшли в батальйони і їхали на схід, копали там траншеї ледь не голими руками, захищали всіх нас... та між проросійськими найманцями, які рвали свою країну на частини, стріляючи в своїх, українців, з російської зброї і за російські гроші, реалізовуючи неоімперські комплекси Путіна?

Чи є різниця між в’язнями Чийгозом, Сенцовим чи Козловським та тими, хто іх катував в російських тюрмах?

Чи є різниця між дітьми, що летіли відпочивати літаком рейсу МН17, і яких розірвало на шматки, та тими, хто віддав наказ завезти на українську землю російський «бук» і вистрілити, бо вважав, що то український військовий літак? Є між ними різниця?!

Чи є різниця між пам’яттю і пам’ятниками Грушевського, Шевченка та Бандери, які жили заради своєї країни, і Йосипом Сталіним чи Феліксом Дзержинським, які знищили мільйони українців?...

Історія України завжди рухається по надто трагічному колу: коли з’являються люди, які віддають життя заради своєї країни, після них приходять зрадники, що підписують «союзницькі пакти». А ці пакти знову коштують життя тисячам чи мільйонам українців...

Щоб збудувати державу, треба, замість провалів в освіті, мати одне базове розуміння будь-якого будівництва, а державотворення і поготів: спочатку будують Фундамент.

Усвідомлення себе нацією, своєї історії і її помилок. Поваги до захисників та своїх героїв - історичних та сучасних. Вираження цієї поваги в назвах вулицях і пам’ятників.

Лише з цього фундаменту можна рухатися далі, разом захищати і розвивати свою Україну. Ставати сильними. Не гнутися під чиїсь інтереси чи парадигми. І лише таких поважають у світі. Не малоросів. Українців. Шанс зробити це в нас досі є.

З Новим 2020! Будьмо дорослішими. Бо пора.

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Світ впевнено вступає в еру нової мілітаризації та гонки озброєнь
Шуфрич став токсичним для монобільшості, але позбутися хочуть Комітету з питань свободи слова
Приходить усвідомлення, що ця війна надовго. Дай Бог, аби рік, а не роки
Закон про медіа приводить медійне законодавство у відповідність із термінологією ЄС. Але є але