Гришко: «Всі, хто міг, вже покинули Україну»
Народний артист України і "улюблений співак Януковича" Володимир Гришко вийшов із тривалої ізоляції і дав розлоге інтерв'ю одному із українських ЗМІ, в якому виказав свої роздуми щодо культурного стану України і перспектив молодих оперних співаків.
Володимир Гришко колись довгий час працював за кордоном, повернувся в Україну за часів правління Віктора Ющенка, став кумом президента, отримав багато цікавих посад та звань, побудував величезний маєток під Києвом і запам'ятався українцям коротким інтерв'ю, в якому радів, що скоро поїде з України і ніколи вже не побачить цю країну.
Виявилося, що контракт зірвався і Гришко нікуди не поїхав. Після останнього Майдану співак десь зник з радарів ЗМІ. Аж раптом навесні з'явилися його афіші з гарно отфотошопленим обличчям, правда вже не в Америці як мріяв маестро, а в Ірпіні.
Згодом і сам митець об'явився на люди і з'явився в "Великому інтерв’ю" на "112 Україна", де виклав своє бачення про розбудову українського мистецтва. Надаємо кілька фрагментів із цього великого матеріалу.
З яким настроєм ви зараз?
З чудовим. Хотів би привітати вас із чудовою оцінкою суспільства як найкращого інформаційного каналу. Настрій, як у всіх артистів, – сидимо п’ятий місяць без роботи. Важко. І річ не в грошах, хоча це теж дуже важливо. Я окей, але багато моїх колег навіть не можуть зараз звести кінці з кінцями. Прийшла ця біда, і як для мене – без сцени тяжко.
Хто ці люди, які йдуть в оперний спів зараз?
Я не думаю, що їх багато. Всі, хто міг, вже покинули Україну. Багато артистів збирають полуницю, багато в ресторанах працюють, перші голоси, які можуть співати достойні партії на перших майданчиках світу.
Зараз, можливо, дасте пораду тим, хто вимушений десь там навкарачки збирати полуницю? Є якийсь вихід для них?
Я не бачу жодного виходу. Слава Богу, що я відбувся як оперний співак, зайняв нішу, зараз на естраді працюю. Але взагалі до Польщі, Чехії, Словенії треба їхати молоді, щоб їх там почули, побачили. А потім, як отримуєш якесь визнання, славу, лауреатство, отримаєш імпресаріо, агента, тоді вже можна повернутися до України – приймайте мене таким, яким я є. Тільки такий шлях – тут нічого не буде... Народ втратив віру в майбутнє. 80% батьків не бачать майбутнього для своїх дітей у цій країні.
А є зараз розуміння важливості мистецтва, зокрема оперного?
Я думаю, що я з моїм голосом невчасно народився. З моїми даними вокаліста, як мені казав Паваротті, я міг би ще більше досягти вершин. Мені казали: як ти проліз у Metropolitan Opera? Туди пролізти – це як верблюду пролізти у вушко голки. От проліз – привів агент, а я заспівав вдало – взяв найвищу ноту. Але жив би я тільки в Україні.
Паваротті сказав, що ніхто, крім нього, не видавав 9 верхніх до в один рядок на повний голос.
Так воно і є. Я навіть і не пробував. Паваротті, як і Муслім Магометович Магомаєв, і Монсеррат Кабальє, – це люди, які народжуються раз на сто років. Тоді й аура була інша. В Італії кого не запитай: хочу бути тенором. А в Україні: народним депутатом, щоб за 5 тис. дол. купувати собі костюми. В цьому і є жах. Я думаю, що у культури для молоді тут нема майбутнього.
Чого ви боялися або боїтеся на своєму творчому шляху?
Я боюся тільки гріха. А у творчості я боюся зупинитися...
А є місто чи сцена, куди ви хочете повертатися знову і знову?
Національна опера України. Я думаю, що я повернуся туди не тільки як співак, а й директор. Тому що посада директора – це не вічна посада. Є конкурс, і те, що мені нема зараз місця на сцені Національної опери України, це прикро. Наближається мій ювілей, і я звертався, щоб мені дали можливість заспівати: нема часу. І умови такі висувають, що треба платити оренду під півмільйона гривень – щоб артисту вийти на свою рідну сцену, де починав. Що поробиш – таке життя. Але, сподіваюся, що все повернеться на круги своя.
Ви бачите себе керівником Нацопери?
Я переконаний, що так воно і буде. У мене є особливе бачення, як можна змінити театр взагалі.
А зі своїми колегами із цеху ви знаходите спільну мову щодо того, в якому напрямку повинна рухатися держава? Всередині артистичного цеху яке бачення майбутнього України? Чи все ж таки валіза і на Італію?
Переважно так. Артисти зараз не можуть вийти на сцену, не можуть показати себе. Артисту потрібна публіка, хоча б щоб 60–70% у залі було і хоча би дали можливість співати. Одним зараз дають право співати в закритих клубах, а іншим артистам – зась. Мріємо, що хоча б за два роки все почнеться знову і настрій якось поліпшиться.
Якихось привітань від можновладців чекаєте?
Ні, ніколи. І не хотілося б. За попередньої влади я був у внутрішній опозиції. Я тут був і не був – мене не бачили, і я їх не бачив. Я не постраждав від їхньої уваги, і вони без мене обійшлися.
Вам же те саме закидали…(В.Гришко співав у грудні 2013 року на київському Антимайдані, через що згодом Львів та Трускавець відмінили концерти співака, а сам він зробив офіційну заяву, що «ніколи голос Гришка не пролунає у Львові!», – ред.довідка)
Так, закидали мені Антимайдан, але я ж співав не сепаратистам, а громадянам України. І співав українські пісні, об'єднувальні, і казав, що у Європі кисільних берегів нема і стіни медом не намазані. Я казав, що треба пахати зранку до ночі. Я снаряди не підносив, я не закликав до війни, до вбивства. Але я зробив помилку – я не знав тієї реакції, що буде на мене. Я прийшов, заспівав українські пісні, звернувся до громади – ми ж у демократичному суспільстві живемо.
А потім "погналі наших городскіх". Але я казав, що всі свої у Ростові, а Гришко тут залишився. І це я їм показав, що я нічого не боюся, бо я нічого крамольного не зробив. Там, де не треба, я не співав і не співаю і досі. А мене кличуть до Маріїнського театру, де я співав 8–9 років під керівництвом видатних диригентів. Мене кликали заспівати до пам’яті Мусліма Магомаєва, тому що ці твори зробив я – енергетично я доношу кожну пісню. Я – оперний співак, я знаю, як можна співати.
на фото: Національна опера України
Вам траплялося чути на свою адресу: "А ну, заспівай"?
Ні, в кабаках я ніколи не співав. Маестро Гришко не буде співати, коли дзеленчать ложками, виделками, коли мене перебивають. Це для мене дуже образливо. Я – маестро. Після того, як я здобув досвід, освіту, мені не соромно було вийти на сцену з найвидатнішим італійським співаком. The New York Times про мене написав, що народилася майбутня українська зірка. Приємно, коли The New York Times пише про якогось Гришка. А Паваротті вшанував мене статусом тут, у Києві, сказавши, що у вас є свій маестро – Гришко.
Але ж бачите, як сталося. Це мав приїхати з далечини Паваротті, щоб українцям відкрити очі на те, що в них є свій маестро. Українці самі не здатні розгледіти цей діамант?
Все гарне і привабливе сприймається на відстані. Коли ти приїздиш в Україну, вже здобувши за кордоном визнання, – і тоді: давайте вже по-іншому подивимося. У нас оцінку ніколи не дають – це наше таке суто українське. Є така велика, величезна жаба.
Багато хто влаштовувує зараз онлайн-концерти...
Нічого це мені не дасть. Я цього не робитиму. Мені потрібні очі, душа, щоб я їх бачив.
Незабаром виповниться 30 років Незалежності України. Ви бачите, що Україна, можливо, стала на правильні рейки за останні два роки?
Я пишаюся п’ятою статтею Конституції, згідно з якою головним джерелом влади є український народ. Але я не бачу народ як джерело влади. Він нічого не вирішує. Україна була космічною державою, а зараз? Прикро.
А є запит тут, в Україні? Для чого пнутися тут, якщо можна спокійно обжитися в тому ж Пекіні і не мати горя ні з чиновниками, ні з депутатами, ні з рештою достойників української влади?
Мене там залишали і давали і водія, і все, і Академію твого імені – тільки навчай і роби з китайців найкращих співаків у світі. Китайський хлопчик навіть співав українською мовою без акценту. Навіть мої дуети з опери "Запорожець за Дунаєм" ставили, і з концертами я їздив. Але це не моє.
Ви були обласкані державою. Ви кавалер багатьох державних нагород України. Коли вам найбільш комфортно співалося в Україні?
Я думаю, у двотисячних. Коли я приїздив з Америки, Європи, я перебував в Україні обмаль часу, тому намагався якомога більше дати благодійних концертів, щоб знали, що Гришко працює не тільки за кордоном за гроші, а й в Україні безкоштовно. У ті часи я почувався значно більш комфортно, ніж зараз, тому що люди були ситими. А зараз я в метро спустився і бачу голодні очі. І такі самі очі я бачу в Європі. Йде мені назустріч людина – і я скажу, впевнений на 100%, що він українець. На обличчі наших співвітчизників закарбувалася тривога за майбутнє.
Внизу відео: Гришко в програмі загиблого журналіста Шеремета
Читайте на сайті Українського Дощу про українську сенсацію на оперних сценах Європи - Юрія Самойлова, який залюбки співає на карантині онлайн.