Французький політолог про російську агресію: «Перша жертва війни – це правда»

У Національних зборах Франції пройшла 22 Конференція з протидії історичному ревізіонізму. Її організатор, політолог і викладач Інституту політичних наук у Парижі (Ssiences-Po) Фредерік Ансель відповів на запитання французького радіо RFI. Сьогоднішній режим у Москві - женоненависницький і занепадницький, говорить він.

RFI: На початку війни в Україні російська влада виправдовувала агресію необхідністю «денафікації». Західні країни російська пропаганда також називає «нацистськими», проводять зв'язок із Другою світовою. Що ви могли б на це відповісти?

Фредерік Ансель: Нагадаю відоме прислів'я: перша жертва війни – це правда. Іншими словами, у будь-якому конфлікті, не лише між державами, автоматично починає діяти пропаганда. Якою є природа сьогоднішньої російської пропаганди? Націоналісти, які перебувають при владі, постійно проводять зв'язки сучасних подій та Другою світовою війною, яку вони продовжують називати Великою Вітчизняною. Це точно за теорією Фернана Броделя про глобальну історію її тривалої тимчасової протяжності.

У цьому вони систематично стають в ображену позицію. Виглядає це приблизно так:

«Протягом століть із нами (з росією) погано поводився Захід. І католики, і протестанти, а згодом фашисти. Нацизм виник у Європі. Ми принесли себе у жертву».

Звичайно, вони стороною обходять пакт Молотова-Ріббентропа та прекрасні стосунки, які існували у 1930-ті роки між нацистською Німеччиною та СРСР.

Пропаганда стає частиною героїчної сценографії. Справді, у 1941–1945 роках радянська армія діяла героїчно. Це дозволяє напружити національні сили, вказати пальцем на зовнішнього ворога і демонізувати його, а що може бути диявольським і небезпечнішим, ніж нацизм. І, нарешті, це дає можливість стверджувати, що так було завжди протягом надзвичайно довгого періоду часу. Такою, я б сказав, є трилогія нинішньої російської пропаганди.

"Чи правомірно говорити про нацизм, фашизм і російську владу? Відомий радолог, професор Єльського університету Тімоті Снайдер вважає, що це так і є. Що ви про це думаєте?"

Я не згоден із надмірним використанням сильних термінів. Думаю, що це їх послаблює. Якщо все є фашистським, то ніщо не є таким. Не кожна авторитарна держава є фашистською чи фашистоподібною. Але загальні риси можна, звичайно, знайти, зокрема, на рівні дискурсу та сценографії. Що стосується сьогоднішньої влади в Москві, то це затято женоненависницький, занепадницький з точки зору європейців режим, який у свою чергу звинувачує Захід у занепаді та в повній втраті мужності.

За останні 22 роки ми бачили путіна з оголеним торсом на коні, путіна з ведмедем, путіна, який ловить рибу в крижаній воді, путіна, який виконує переможний прийом на килимку татами тощо. Це справді нагадує фашистську та нацистську пропаганду тіла нової людини. Це сумно, але цілком об'єктивно. З цієї точки зору, так, є збіг чи відповідність. 

У будь-якому разі фашизм — це більш мілінаристська ідеологія, ніж російський націоналізм сьогодні. Фашисти та нацисти думали про створення нової людини, а не про повернення до старої людини. У росії йдеться не про створення нової людини, а про повернення у фантасмагоричний час, коли вона була, за словами пропагандистів, красивішою, сильнішою, міцнішою, надійнішою, захищеною, і де люди більше припадали до православної церкви. Сьогодні, до речі, церкви порожні. Тож це питання повернення в інший час.

З цієї точки зору, ми, справді, маємо справу з ідеологією та її меморіальними орієнтирами, але в неї також є й географічні уявлення про "велику російську імперію". І вони набагато більше відносяться до царської росії, ніж до сталінської. Зокрема, до того факту, що царі, серед іншого, володіли територіями країн Балтії, Польщі, Румунії, частиною Рутенії та невеликою частиною Східної Європи. Тож у Росії сьогодні є реальна ідеологія при владі, російський націоналізм. Я додав би, що він маніпулює і релігійним життям. Православ'я як цемент нації народилося у Києві.

Коло замикається! Споконвічна, «свята Русь» IX-X століть, і «третій Рим», - все народилося у Києві. Це спосіб легітимації власних дій, спосіб узаконити агресію в Україні, ніби йдеться про повернення додому.

"Ви очолюєте Конференцію з протидії історичному ревізіонізму. Французькою цей термін звучить як negationnisme, його значення - заперечення геноциду. Це відносить нас до подій Другої світової війни, або принаймні ХХ століття. Чи можна його застосувати до нинішньої позиції російської влади?"

Певною мірою можна сказати, що заперечення геноциду полягає не тільки у запереченні геноциду, а й у мінімізації чи релятивізації злочинів проти людяності. Визначення, яке дав Рафаель Лемкін і яке стало офіційною ухвалою ООН 10 грудня 1948 року, дуже чітко це говорить. (Термін «геноцид», введений у юридичну практику польським євреєм Рафаелем Лемкіним, набув міжнародного правового статусу після ухвалення в грудні 1948 року «Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього»).

Голодомор, організований Сталіним, поки що не визнаний у міжнародному праві як злочин проти людяності. Це мало б пройти через голосування в ООН, і, як ви можете собі уявити, Москва негайно наклала б вето. Але сьогодні історики згодні з тим, що Голодомор був справжнім злочином проти людяності та навіть геноцидом. Отже, тут з боку росії є обурлива мінімізація.

Так само, як російська армія заперечує удари по цивільних будівлях, коли злочини в Бучі представляють як підлаштовану провокацію. На даний момент міжнародне правосуддя ще не висловилося, але коли воно висловиться за користь терміна «геноцид», то можна буде говорити і про його заперечення.

"Останнє засідання Конференції проходило у Національних зборах Франції. Французьке громадянське суспільство від початку війни виявилося дуже глибоко торкнутися військовими діями, які росія веде проти України. На вашу думку, це також пов'язано з тим, що люди чують відлуння колишніх війн?"

Я сказав би, що європейці глибоко сприйняли події в Україні, бо думали, що війни на європейській території більше ніколи не буде. Війна в Югославії все ж таки сприймалася як громадянська, вона йшла всередині країни.

І ще один момент. У Франції існує романтизм стосовно росії, справжній романтизм. Починаючи зі школи, аж до наукових дебатів, і в серйозній пресі, і в колоквіумах, і в книгах, звичайно, видно, що французи дуже люблять росію. Люди дуже романтично ставляться до зв'язку, вона робить росію ближче. Це стосується не тільки вкрай правих і вкрай лівих, хоча ці політичні сім'ї в цьому дуже сходяться. Але романтизм може обернутися зворотним, негативним, навіть вбивчим.