До Парижа привезли українську Мадонну

Київська галерея The Naked Room відкрила у французькій столиці одразу дві виставки: «Сторінки з “Абракадабри”» Павла Макова та «Живих залишилася тільки ахіллесова п'ята» Люсі Іванової, Каті Бучацької, Каті Лібкінд, Ольги Сабко та Катерини Лисовенко. Роботи українських художників та художниць, створені як до російського вторгнення в Україну, так і під час нього можна побачити у залах галереї L’Atlas до 4 березня.

Робота 33-річної Катерини Лисовенко, написана за два дні до російського вторгнення — 22 лютого, стала одним із символів українського протистояння агресії рф. Написану акрилом на папері на повний зріст жінку і дитину в неї на руках об'єднує загальний промовистий жест, що ніби відправляє російську армію в тому ж напрямку, куди потім попливе «російський військовий корабель», а також крейсер «Москва», що затонув. Композиція, що нагадує одночасно і Мадонну з немовлям, і «Свободу на барикадах» Делакруа, широко розійшлася в інтернеті у перші дні російських ракетних атак.

Почасти популярність картини можна пояснити її монументальністю, адже першою художньою освітою Лісовенко був саме факультет монументального живопису в Одеському художньому коледжі ім. Грекова, частково — вибором героїв та їх послання: найбеззахисніші, жінки та діти, здаватися не збираються. На виставці представлено ще 5 її робіт, виконаних у тій же техніці – акрил на папері – «Жінка і смерть», «Делірій диктатора» та «Живих залишилася тільки ахіллесова п'ята», що дала назву груповій виставці.

Лісовенко — рідкісний приклад художниці, яка не лише не перестала працювати після 24 лютого, а навпаки, майже щодня створювала нові речі, навіть перебуваючи у бомбосховищі. В результаті вийшов своєрідний військовий щоденник. Художниці досить швидко вдалося евакуюватися з рідного Києва разом із дітьми спочатку до Польщі, потім до австрійського Грацу, де вона досі живе та працює.

Велика абстрактна робота «Хмара, що нагадує рибу» належить Люсі Івановій родом із Дніпра. Це перша річ, яку після довгої перерви їй вдалося зробити влітку минулого року, коли вона евакуювалася до Австрії на запрошення Віденської академії мистецтв. Війна у разі викликала зміну стилю: від звичної фігуративності Іванова звернулася до абстракції. Імпульсом стали зроблені за допомогою приладів нічного бачення фотографії з фронту, які їй надсилали друзі. Два розпливчасті сірі кола зняли те, що бачать українські солдати на передовій в окуляри цих спеціальних пристроїв.

The Naked Room вдруге за час свого існування представила публіці графічну серію Каті Лібкінд, присвячену проблемі виробництва порнографічних фільмів за участю людей із синдромом Дауна. Будучи засновницею соціального проєкту «ательєнормально» та вивчаючи тему насильства, Лібкінд з жахом виявила, що інтернет наповнений еротичними фільмами за участю людей із синдромом Дауна. Чотири роки тому художниця вирішила зробити на цю тему серію графічних робіт, розмірковуючи над проблемою експлуатації.

Крім того, на виставці представлено відеороботу Лібкінд, яка стала результатом її праці в одній із арт-резиденцій над майбутнім мюзиклом. Ми бачимо балкон будинку, на якому стоїть група художників, які теж опинилися у вигнанні. Їх спів зливається в звук сирени, що періодично розноситься залами всієї галереї. Тим, хто чув справжню повітряну тривогу в Україні, здається, що це запис справжнього сигналу.

Лібкінд за першою освітою – театральний сценограф. У 2017-2018 роках вона поставила у Національній опері України у Києві три сучасні опери «Лімб» Стефано Джервазоні, «Хліб. Сіль. Пісок» Карміне Челли та «Моє зрадницьке світло» Сальваторе Шарріно, спродюсовані українською агенцією «Вухо».

Київській художниці Каті Бучацькій підвладні різні медіуми. Вона спробувала себе і в монументальному живописі, і навіть в іконописі. Не взаємодіючи з політичними темами безпосередньо, об'єкти та графіка Бучацької проте цілком чітко передають дух часу та передчуття. «Колір 2020 року», який міг би нагадувати фрагмент античної статуї в музеї, зараз викликає зовсім інші асоціації із фотографіями звільнених від російської армії українських міст.

Як і для Катерини Лисовенко, для Бучацької вкрай важливою є тема переосмислення академізму в мистецтві та його домінування у художньому просторі. Вона вільно переходить від воскової скульптури до художнього друку, від об'єктів із бетону, металу та пінопласту до олії на левкасі, ясно демонструючи — техніка не може визначати і тим більше обмежувати художній задум.

Ольга Сабко починала як художник-графік і навіть недовгий час була студенткою Павла Макова. Пізніше вона почала займатися керамікою, виконаною в різних кольорах, включаючи білий. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну всі її роботи стали майже одним кольором — чорним. Її задумливі «Сірени» у центрі експозиції — немов острівці чогось вічного. Ці абстрактні скульптури входять до серії Сабко «Форми невизначеності». Адже саме виснажлива невизначеність призводить до тієї крихкості та несподіваного результату, які прагне передати художниця.

Перший поверх галереї повністю займають графічні роботи Павла Макова з його серії «Абракадабра». Ще у 90-х роках його цікавив погляд на міста з висоти пташиного польоту. Тоді супутникових карт у смартфонах ще близько не було. Він заліз на дахи найвищих будівель Харкова, щоб подивитися на місто з висоти. Такий ракурс для Макова — можливість побачити те, що відбувається на Землі, зрозуміти цілісну картину того, що відбувається: не тільки те, що знаходиться навколо себе, але й інших. Звичайно, зараз Маков із задоволенням використовує Google Maps, але тільки в режимі супутникових знімків: так він сприймає та орієнтується у просторі.

«Карта взагалі дуже цікава річ, адже це свого роду план нашого життя. Як іти, куди йти». Його завжди зачаровували карти та креслення Леонардо да Вінчі та ескізи Джорджо Моранді. «Якщо Леонардо використовував насичений візуальний мову, то Моранді дає зрозуміти, як можна створити цілий світ, не виходячи зі своєї майстерні, зображуючи лише предмети на столі і той самий вид з вікна».

На гравюрах Макова виростають безлюдні міські квартали, серед яких інколи виростають гігантські рослини. Якщо раніше такі занедбані урбаністичні пейзажі могли в когось асоціюватися з Прип'яттю, то тепер неможливо не згадати супутникові знімки зруйнованого Маріуполя чи Бахмута.

Напередодні російського вторгнення "Українська правда" опублікувала супутниковий знімок сконцентрованих біля українського кордону російських військ. Коли співзасновниця галереї Марія Ланько побачила цю фотографію, то спершу подумала, що це одна з робіт Макова, настільки його графіка нагадувала супутниковий кадр. Вони, справді, напрочуд схожі, не лише за кутом зору, а й своєю палітрою — майже чорно-білою. Марія навіть відправила художнику скріншот: «Подивися, твої роботи публікують».

Після 24 лютого на гравюрах Макова серед химерних будинків, зображених із висоти, почали з'являтися чорні кола. Великі бездонні ділянки нагадують кратери від вибухів. На одній із робіт із такого кратера виростає гігантський кольоровий конус, що заповнює половину простору.

Особистий архів Павла Макова знаходиться, як і раніше, у його майстерні в Харкові, а частина — за містом на дачі. Більшість робіт із Харкова, від якого російські війська було відкинуто у вересні, вдалося евакуювати до Європи, а ось із заміською частиною архіву ситуація складніша. Російські солдати намагалися зламати дачу художника, але не змогли.

"Ми сподіваємось разом із моєю дружиною повернутися до України у квітні. Мою маму 92 років вдалося евакуювати до Відня, про неї добре дбають. Але я не знаю чого чекати. Справа в тому, що у Харкові мін немає, а от коли вдасться потрапити на дачу велике питання — там усе може замінуватися. Мені 64 роки, і я думаю, що до кінця мого життя в Україні все ще відбуватиметься процес розмінування. Адже навіть міни Другої світової знаходять і досі. На звільнених територіях кожен день хтось підривається на мінах або снаряда, що не розірвалися", - сказав Павло Маков.

Павло Маков переконаний: життя українців змінилося назавжди:

"У сенсі соціального та особистого життя ми вже ніколи не зможемо повернутися до того, що було раніше. Все назавжди змінилося за день. І багато в чому наші зв'язки з минулим також зруйновані. Психологічно це велика проблема багатьох людей. Я при цьому більш-менш у безпеці, і моя мати теж. Хоча моя донька перебуває у Києві, а син у Львові, багатьом людям, будинки яких зруйновані, просто нікуди повертатися. Ми маємо починати все з нуля, а коли тобі 64, це непросто зробити", - говорить Маков.

На запитання щодо професійної підтримки з боку європейських колег Маков відповів, що основна підтримка, як і раніше, походить від співвітчизників. Адже він продовжує працювати саме з київською галереєю The Naked Room, яка не припиняла своєї діяльності та підтримки своїх авторів. Макова і The Naked Room пов'язують давні дружні стосунки, засновані, за словами художника, «насамперед не на комерційному інтересі, а на взаєморозумінні». Співпраця з флорентійською галереєю Cartavetra у художника також склалася задовго до повномашстабного російського вторгнення, а саме шість років тому. Нещодавня виставка Макова в Cartavetra була запланована до вторгнення, а власник галереї надав йому житло в Італії у селі між Флоренцією та Болонею. Хоча Маков зізнається, що особисто він не подавав заявок на допомогу: багатьом його колегам вона виявилася потрібнішою.

Маков та багато інших художників спрямовують кошти, отримані від продажу своїх робіт, на закупівлю машин та предметів першої необхідності для фронту. Хоча вся колишня система та зв'язки майже повністю змінилися. Адже, за словами Макова, 95% колекціонерів його робіт перебували в Україні. Зараз усі замовлення у зв'язку з війною просто відкладено на невизначений термін.

З іншого боку, «вікно спонтанного інтересу» з боку світового арт-ринку до України «невдовзі закриватиметься», — переконаний Маков. У цьому усвідомлює і співзасновниця галереї The Naked Room Марія Ланько, яка зізнається, що, незважаючи на різко зрослий інтерес і кількість запитів від міжнародних ярмарків мистецтва, дуже важливо зберегти початкову концепцію і не позиціонувати себе виключно як постраждалих від війни. Тим більше, що більшість робіт, представлених на двох виставках, було зроблено до 24 лютого 2022 року.

The Naked Room разом із арт-центром Мистецький Арсенал започаткували Фонд швидкої арт-допомоги (Ukrainian Emergency Art Fund). Фонд організовує виставки та проводить аукціони, розподіляючи допомогу між українськими художниками та НКО, які займаються відновленням української інфраструктури. За 11 місяців війни українська арт-спільнота організувала безліч ініціатив, серед яких незалежний колектив Spilka NYC та Міжнародна коаліція працівників культури на знак солідарності з Україною (International Antiwar Coalition Art).