Чому боти в Україні так ненавидять один одного?

Природньо, що кожна група людей, об'єднана спільними інтересами, поглядами, цінностями або думками, вважає свою спільноту кращою за інші. Неважливо, йдеться про об'єднання у соцмережах, організацію, що бореться за права тварин, табори прихильників політичних партій чи цілих держав. Чому члени певних груп за інтересами часто вважають себе кращими за інших?

У випадках, коли одні вважають себе кращими за інших, можна говорити про таке явище, як колективний нарцисизм, тобто прагнення учасників певної групи до визнання цієї групи усіма іншими. Інколи таке прагнення стає просто патологічним. Люди, які страждають на колективний нарцисизм легко вибухають агресією і зазвичай зневажливо ставляться до тих, хто не поділяє їхніх поглядів. Така поведінка "колективних нарсиців" породжує конфлікти і стає рушійною силою шовінізму, тероризму та збройних протистоянь. Чи не найбільш яскравим прикладом того, як такі люди можуть впливати на хід історії, стала Друга світова війна або гібридна україно-російська на Донбасі з анексією Криму тощо.

Явище колективного нарцисизму зацікавило вчених.

За словами Агнєшки Голець де Завалаї - соціального психолога, доцента Голдсмітського колледжу Лондонского университету (Великобританія) та Університету соціальної психології і гуманітарних наук в Познані (Польша), аби уникнути в майбутньому серйозних конфліктів між групами нарцисів, важливо зрозуміти природу їх дій та навчитися їх дерадикалізовувати.

Якось у 2007 році вчителька з Великобританії мало не лишилася життя за те, що дозволила дітям у одній зі шкіл Судану назвати іграшкове ведмежа у класі Мухаммедом. Вже наступного дня 10 000 людей вийшли на вулицю з вимогою стратити педагога. І нікого не цікавив той факт, що ім'я Мухаммед було обрано самими дітьми у класі шляхом голосування. Засліплені агресією, суданці інтерпретували дію вчительки як образу всієї групи. 

Далеко ходити за такими прикладами не обов'язково. В Україні досі продовжується запекле протистояння між групами людей, прихильних до різних політичних лідерів, партій та векторів розвитку зокрема. Учасники кожної з них вважають себе та своїх однодумців вийнятковими та поважають один одного навіть, якщо не знайомі особисто. Питання політичних уподобань стало своєрідним маркером людини, важливим аргументом за чи проти продовження спілкування з нею в майбутньому. Обидва табори готові вступати в агресивні протистояння й щиро ненавидять своїх опонентів. 

Дослідження показують, що люди, які мають високий ступінь колективного нарцисизму, відчувають особливу потребу у визнанні та пошані до своєї групи. Колективні нарциси вимагають привілейованого ставлення, а не просто рівних прав. Всю свою енергію вони спрямовують не на розвиток групи та підвищення її цінності, а на відстеження того, наскільки всі навколо визнають і відзначають її "особливу цінність".

Потреба у безперервному зовнішньому визнанні та перебільшенні значення своєї групи - це саме те, що відрізняє колективних нарцисів від людей, які мають просто позитивне ставлення до своєї групи.

Цікаво, нещодавні дослідження вчених в Університеті штату Меріленд показали, що колективні нарциси, які спілкуються між собою у радикальних соціальних мережах, готові до участі у політичному насильстві та навіть тероризмі.

Більше того, вчені виявили фізіологічні докази того, що такі люди особливо болісно сприймають неприйняття з боку іншої групи, навіть якщо самі заперечують це.

Однак, це не єдина причина, чому люди породжують конфлікти. Науковці говорять про те, що вони отримують емоційне задоволення від того, що агресивно реагують на неприйняття з боку інших. Це ще належить підтвердити, однак, швидше за все, колективні нарциси відчувають схожі переживання, коли їх групу критикують та ставлять під сумнів її авторитет.

У нас сьогодні є можливість не чекати на висновки вчених й поцікавитися у кожного українця, чи справді сутички з опонентами приносять таку вже емоційну насолоду. Ще б пак!