З якою легкістю підкидають героя до небес, з такою ж легкістю потім витирають ноги

Не слід шукати Авакових, Льовочкіних, Порошенків та інших ляльководів за акцією, під час якої протестувальники перетворили офіс президента на музей сучасного мистецтва. Молоді люди зробили це самі, під камери, виходячи з власних уявлень про прекрасне.

Ніхто нікому не підказував писати слова «лох», «п....зда» через літеру «і», «А.С.А.В», малювати свастику і бити скло.

Тепер чомусь всім не подобається. Дивно. Коли ті самі молоді люди все те саме не балончиками писали, а говорили власними ротами і писали в соцмережах - всім було ок.

Всім подобалося, коли активіст у прямому ефірі погрожував опонентам «пєтушиним углом». Посольства вже після цього щиро розділяли стурбованість протестувальників. А журналісти продовжували масово писали хвалебні тексти і цілими редакціями, включно з фінансованими державою, кликали на протести.

Така масова безумовна підтримка «своїх» ніколи нікого ще до добра не довела: жоден кумир соцмереж, журналістів і хіпстерських кафе не пройшов випробування цією ведмежою послугою.

З якою легкістю соцмережі і журналісти підкидають свого героя (Стерненка) до небес, з такою ж легкістю потім об цього ж героя витирають ноги. Це залізне правило. Винятків у ньому ще не бувало.