[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Як і очікувалося, лівацька премія миру – це іміджева пастка

Як і очікувалося, лівацька премія миру – це іміджева пастка
Гратулюю, що українського президента минула сія чаша бути миротворцем під час наступу на орків. Але триколірний символізм аж зашкалює від цієї премії. Не випадково її колективним лауреатом стали правозахисники «трьох сестринських народів». Не випадково в один флакон злито українців, бєларусів і ру. На глибинно-асоціятивному рівні це робиться свідомо.
 
Для певних західних еліт (особливо лівих, пост-марксистських, транснаціональних) ці три придурашені слов’янські подружки є однокореневими явищами, спорідненими і зв’язаними кровію-плоттю. Ця слов’янофільна мантра "про триєдиність" міцно сидить у спрощеній світокартині багатьох західників. Для них ми досі браття й сестри. Для них це досі братовбивча війна.
 
І, треба сказати, ми нічого не робимо для загибелі цієї схибленої хиби. Бо кічимося спільним для трьох зросійщених народів язиком. Бо далі демонструємо приналежність до спільного медіа-простору й споживаємо його, ніби війни й не бувало. Далі наші біженці примикають до числа руских діяспор і влаштовують танцюльки під рос.музику на честь звільнення Харківщини від росії.
 
Сьогорічна премія миру вкотре фіксує спрощену оптику поглядів на пост-радянський простір, який для Заходу досі є єдиним. Ну бо він таким і є зусиллями наших доморослих пост-радянських человеков.
 
Не попускає мене порівняння, яке вжив генсек НАТО: рф на європейському континенті анексувала територію розміром із Португалію. А я міркую про інше: чи могло б навіть теоретично щось подібне статися з Португалією? Де взагалі таке можливе? Є ж значно менші й слабші країни, але про їх поглинання не йде мова – навіть якщо вони належать до «історичної імперії».
 
І справа не лише в членстві в НАТО. Росія проголошує росією те, що не відрізняється від неї. Пуйло в своєму сатанинському казанні заперечило право українців на національне буття та окремішність. Бо знає, що на анексованих територіях люди говорять його мовою, вулиці досі названі радянськими іменами, в кожному населеному пункті є по холму совєтської слави і по скверу в честь партизанів великої вітчизняної.
 
Можна по-баранячи ігнорувати цей неспростовний взаємозв’язок, але він є. Премія миру для трьох «братніх» правозахисників – тому ілюстрація. Не лише вони, але й ми часто не можемо відрізнити запоребрик від допоребрика.
 
Тому – вкотре до основ: замало не хотіти опинитися під росією. Треба відрізнятися. У всьому. Суттєво. Кардинально. І тоді твоя синьо-жовта Португалія завжди буде з тобою.
 
 

 

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
21 листопада - день двох не доведених до кінця революцій: змінилися прізвища, а не система
Час вийти і сказати, що воєнно-політичний вибір «іти до кінця» означає крах критичної інфраструктури
Емоційна наступально-звинувачувальна риторика стосовно польського Пшеводува неприпустима
П'ята стаття НАТО декларує допомогу постраждалій країні. Причому не завжди військову допомогу