Усім, хто привів сюди росію, знайдеться чільне, топове місце після війни. Вже знайшлося

Могилевська, яка каже, що не с*ка і за російську мову, співає й побивається на тлі спалених росіянами будинків, де ще незримо витає дух колишніх господарів і де ще стіни відлунюють німим криком згвалтованих дітей. Суцвіття перефарбованих шоу-бізнесовиків, таке враження, навіть війну сприймають як затребуваний тренд, декорацію для «творчества», серфінгову хвилю, яку треба зловити тут і зараз. Для них розбомблені руїни – це тло, задник, фон.

Я морально готую себе побачити ще й не таке. Зрештою, я вже бачу. Десятки проукраїнських ютуберів перейшли на повністю росмовний контент. Бо монетизація краща (цитую).

Я справді цього не розумію: прекрасні журналісти, волонтери, політологи, які перфектно володіють українською, всі свої ютуб-канали ведуть повністю російською. Основний контент про війну з окупантом - його мовою. Один мені приватно сказав: "Аудиторія має бути велика".

Велика, а не українська.

Повністю укрмовних влогерів – одиниці. Та й із них половина будують свої теми на відеоврізках киви, поклонської, гіркіна, жириновського, шойгу тощо. Заголовки на кшталт «Шок! Я на ваших очах розмазую соловьова» - найбільш ходові. Браво.

Централізоване ТБ перетворено в лизоблюдство, і з цього я вже не бачу виходу. Так і лишиться. Подружка портнова й лєни лукаш, звісно, заслуговує на тріюмфальне повернення в великі екрани. Савік пересидить в Італії і вернеться вчити уму-разуму післявоєнну Україну. Дмітрій стане флагманом і совістю повоєнної журналістики. Василь годинами сидітиме й балакатиме з різного роду докторами про поствоєнний синдром.

Усім, хто за руку приводив сюди росію, знайдеться чільне, топове місце після війни. Вже знайшлося.

А шоу-бізнес на те й шоу-бізнес, щоб «ж*пой чувствовать момент». Як співала Наташка, «Полюби меня такой, какая я есть».

Хайперство – один із трофеїв цієї страшної війни.