[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Треш-абсурди на кшталт «Польща нападе» – це не смішно, і не страшно. Це – безсило!

Треш-абсурди на кшталт «Польща нападе» – це не смішно, і не страшно. Це – безсило!
З отим «Польща нападе й відбере Галичину» насмішили мене, чесне слово. Так і уявляю немитих щілинооких поляків на танках, які виносять із львівських помешкань унітази, скручені килими, плазмові екрани й спідню білизну для своїх Агнєшок та Ельжбєт. І заздрісні написи польською мовою на стінах окупованих особняків «Ви занадто добре живете».
 
Лише збочена уява Патрушева, якому, таке враження, з Афганістану привезли свіжу порцію білого порошка, могла намалювати солдата в мундирі НАТО, який шуруповертом відкручує дорожній знак Івано-Франківськ і вішає натомість Stanisławów. Тривале вдивляння в дзеркало часто породжує монстрів.
 
Ну яка Польща... Ну яке захоплення… Великий респект афганським наркотрафікам, але наступного разу в москву варто імпортувати щось менш психоделічне і вставляльне.
 
Вдавати з себе божевільного можуть або справжні психи, або підступні циніки. Я схиляюся до другого варіянту. Образ світового оглашенного – це той образ, який навіть імпонує кремлядським «стратегам», бо на нього вигідно списувати і брязкання ядерною кнопочкою, і нелінійну самодурну поведінку. Косити під непідсудного – святе діло монстра. Тому різнокольорові треш-абсурди на кшталт «Польща нападе» – це і не смішно, і не страшно, і не погрозливо, і не каламбурно. Це – безсило.
 
Видатний філософ-антиутопіст Олдос Гакслі попереджав: божевільні звертаються до самої суті людини – її пристрасті й інстинктів, тому завжди є небезпека, що хтось за цим піде. Апеляція до найнизовинніших страхів та інстинктів – це не божевілля, це – технологія. Тому – не вестися на ці припадки.
 
Як писала Ліна Костенко, буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Поневолені народи й народності росії є жертвами національного расизму та шовінізму
Ця війна – не війна армій. Це війна націй
Ставимо себе на місце Ігоря Портнова: яка нафіг війна, яке волонтерство?
Хорошим рускім воювати з путінізмом треба в росії, а не у київських ресторанах