Сьогодні Стусу виповнилося б 82
Він не любив називати себе поетом, проте писав постійно й натхненно. Василь Стус – людина з такою внутрішньою силою, яку ніхто не міг подолати. Тому його вбили.
Стус – видатний поет, перекладач, прозаїк, правозахисник, борець за незалежність України. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).
Василь народився 6 січня 1938 року в селі Рахівка на Вінничині, але дитинство провів на Донеччині, куди батьки переїхали, як і багато інших селян, щоб не стати жертвами примусової колективізації. На Донеччині він закінчив університет, почав працювати вчителем літератури, а потім почав писати перші вірші під час строкової служби в армії на Уралі.
У Київ Стус приїхав навчатися в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР. Брав участь у літературних вечорах, зустрічах, підписував протести проти переслідування діячів української культури, був активним членом Клубу творчої молоді.
Перші збірки віршів видавництва не приймали, тому Стус друкувався у самвидаві.
1965 року одружився з Валентиною Попелюх. Через рік у подружжя народився син Дмитро. Уже в незалежній Україні Дмитро Стус докладе багато зусиль, щоб літературна й громадянська спадщина його батька знайшла відповідне оформлення.
Після арешту літературознавця Івана Світличного Василь не зміг мовчати, тому й різко виступив на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків».
Втративши місце в аспірантурі, Стус не припинив писати. Проте, не маючи змоги видавати свої вірші, гроші заробляв де-інде. Працював в архіві, на шахті, на будівництві і залізниці, у котельні й метро.
У цей час Василь Стус починає активно критикувати радянський режим, пише листи у Спілку письменників, виступає на захист прав людини та проти політичних арештів.
Перший раз Василя заарештували 12 січня 1972 року. Поет провів 9 місяців у слідчому ізоляторі, а у вересні цього ж року за «антирадянську агітацію й пропаганду» його засудили на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання. Увесь термін ув’язнення перебував у таборі суворого режиму в Мордовії.
1978 року Стус зрікся радянського громадянства: «Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся».
З травня до вересня 1980 року тривав суд над Стусом, якого знову звинувачували в «антирадянській діяльності і пропаганді».
Захисником у справі було призначено адвоката Віктора Медведчука. Поет відмовився від захисту після розмови з ним.
«Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою», – напише пізніше дисидент Євген Сверстюк.
Проте Медведчук продовжив вести справу. Василя Стуса знову визнали винним, не надали права останнього слова й присудили 10 років ув’язнення і 5 років заслання.
Стус потрапив у табір особливого режиму в селі Кучино Чусовського району Пермської області.
Друзі намагалися визволити Василя, навіть пробували висунути на здобуття Нобелівської премії.
Однак Стус загинув у холодному карцері. Смерть прийшла в ніч проти 4 вересня 1985 року. За офіційною версію – «зупинка серця», проте друзі-політв’язні кажуть: це була справжня розправа режиму над поетом і людиною, яка не піддавалася тиску.
«Український дощ» писав, що президент Володимир Зеленський не задовольнив петицію про позбавлення кума Володимира Путіна Віктора Медведчука звання заслуженого юриста України.
Згідно з петицією, підставою для зняття звання є те, що Медведчук, будучи адвокатом поета Василя Стуса, порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовившись захищати його в суді.