[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Сьогодні - День художника. Зі святом усіх причетних!

Сьогодні - День художника. Зі святом усіх причетних!
У дитсадку, у школі була впевнена, що малюю найкраще, а коли виросту, буду мати хвилясте волосся, водитиму машину і зароблятиму своїм малюванням. Це вже потім я вирішила стати журналісткою.
 
Десь посеред якогось навчального року тато завів мене в художню школу. Для першого класу я була дуже мала, а для підготовчих класів занадто серйозна. Після перегляду моїх робіт було вирішено відправляти мене одразу в перший. Вчилися там вже фактично підлітки, які дивилися «Термінатора», офігенно малювали і мені здавалися вже зовсім дорослими. Їхні роботи сильно заземлили мою впевненість у власних талантах.
 
Пригнічували і дефіцити з жахливою бідністю 90-их - купити правильний ватман, фарби, навіть елементарні олівці для рисунка, м‘які гумки, які не деруть поверхню паперу - було місією майже невиконанною.
 
Пензлі, якими хтось відкористувався, моїм батькам кілька разів вдавалося роздобути. Леніградські фарби так і залишилися моєю мрією. З ватманом щастило дуже рідко. Курс скульптури нашому випуску, здається, взагалі скасували через брак матералів та інструментів.
Сяк-так мені вдалося довчитися до випускного класу.
 
 
До екзаменів ні паперу, ні фарб, ні олівців нормальної якості в мене звісно не з‘явилося. Приблизно розуміла, як здам композицію - на цьому іспиті можна було комбінувати техніки і таким чином приховати якість матеріалів.
Найгірше було з рисунком - папір немилосердно кошлатився.
 
І все б нічого, але в розпал випускної кампанії проти мого батька порушили кримінальну справу. Оскільки це були часи глухого кучмізму, а справа була довколаполітичною, у нас вдома щодня були не дуже веселі пригоди - обшуки, підпал дверей в квартирі, погрози і тд. По секрету люди з «органів» порадили моїй мамі не пускати дитину кататися саму по всьому місту. За збігом обставин, мій найдовший і найбільш небезпечний маршрут пролягав якраз у художню школу - добиралася трамваєм, тролейбусом, кілька кварталів повз водонапірну вежу, лікарні, баню і трохи приватним сектором.
 
Тому від кількох останніх іспитів довелося відмовитися. Я не отримала диплом і твердо вирішила ніколи більше.
Так я не стала художницею, не маю хвилястого волосся, хоча й воджу авто)
 
Зізнаюся, в художніх магазинах досі відчуваю тремор. Нюхаю фарби, вибираю пензлі, чіпаю папір і не можу повірити, що все це можна просто взяти й купити. А той факт, що заради найкращого пензля не треба ходити весь сезон в дірявих черевиках, у моїй голові слабо вкладається.
 
Ні, малювати давно не тягне. Але думаю, що люди, наділені цією суперсилою, не усвідомлюють свого щастя.
 
Зі святом усіх причетних!
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Путін наказав заморити голодом на «Азовсталі» більше 1000 цивільних - жінок та дітей
Орки скинули авіабомбу на «Азовсталь»: скільки загинуло людей неможливо з‘ясувати
Маріупольських чоловіків терористи спробують мобілізувати для війни проти України
Папа Римський заявив, що підтримка українців - це расизм. А чому б йому не вивезти поранених з Маріуполя?