Роману Балаяну - 82. З Днем народження, Митець!

Сьогодні день народження народного артиста України, живого класика кіномистецтва, видатного режисера, талановитого художника, тонкого знавця кадру і людських душ, великого українського вірмена – Романа Гургеновича Балаяна.

В історію вітчизняного кіно увійшли його «Польоти уві сні і наяву» - мільйон невидимих ​​світу мук інтелігента застійного часу, «Поцілунок» - визнано найтоншою  інтерпретацією Чехова, а «Бірюк» представляв СРСР на «Берлінале». Та режисер не живе минулими досягненнями, він – в сьогоднішньому дні: пише листи на підтримку Сенцова, шукає сюжети і нові образи, спостерігає за сучасним життям, сприяэ українькій кіноіндустрії, до того ж він дійсний член Національної академії мистецтв України і Президент Спілки вірмен України. Словом, справ вистачає, хоча творчий кінопроцес поки стоїть на паузі, але важливе не терпить метушні.

Роман Балаян - більше, ніж просто режисер. Він - співак міської культури, людини середнього класу, інтелігентної, сумлінної, трохи несучасної і безпомічної перед жорсткими правилами виживання під сонцем. Фільм «Польоти уві сні і наяву», який подивилися шість мільйонів, став мало не загально національним хітом, хоча його головний герой – аутсайдер, зайва людина, яка не приймає тої брехні і лицемірства, що панували в період так званого застою. Роман вміє і знає як знімати про людей, що існують в майже безповітряному просторі.

Роман Гургенович народився 15 квітня 1941 в селі Неркін Оратаг Нагірного Карабаху. Мама працювала єдиною лікаркою на п’ять сіл, батько загинув на війні. У восьмому класі він вирішив стати кіноактором. Хлопець був симпатичний,до того ж подобалась йому  одна дівчина, але він вдавав, що її не помічає, а вона так само, «не помічала» його, тільки писала записки: «Красень південний, нікому не потрібний».

Після 10 класу він поїхав поступати у ВДІК у Москву, але іспити там уже пройшли. Повернувся сумний. А дядько, що працював головним адміністратором місцевого театру в Карабасі, запропонував піти працювати статистом. Отже, Роман влаштувався актором других ролей, а на п’ятий день на репетиції побачив, як режисер дає команди артистам і подумав собі:

«Нащо бути актором, ось моя професія! Царська робота: сидиш, командуєш – це ж я!.»

Тож, у 1961 поступає на режисерський факультет Єреванського театрального інституту. На другому курсі в Єреван приїжджає український режисер Тимофій Левчук, який знімає фільм «Закон Антарктиди» і деяких студентів запрошують взяти участь в зйомках в якості масовки. На цих зйомках Роман знайомиться з Левчуком,  - спокійним, розсудливим, фронтовиком в минулому. І Романа потягнуло  до цієї людини, він дізнається, що той веде курс кінорежисури в Києві і вирішує вчитись на його курсі. Так хлопчик з Карабаху опиняється в Києві. Як сказав хтось із філософів, випадок – це псевдонім Бога.

У 1969 році Роман Балаян закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого.

Як кінорежисер, Роман починав у 1970 році на Київській кіностудії. У 1980-их працював викладачем у Москві на Вищих курсах сценаристів та режисерів Держкіно СРСР, в його майстерні зокрема навчався Сергій Маслобойщиков.  Крім кінофільмів знімав телеверсії вистав Московського театру «Сучасник». Як режисер дебютував у 1973 році, знявши фільм «Ефект Ромашкіна». Другий художній фільм Балаяна «Бірюк» був номінований в 1977 році на Берлінале на «Золотого Ведмедя».

Його фільм «Польоти уві сні та наяву» в 1987 році став одним з найкасовіших хітів радянського кіно. Знятий у 1982 і показаний в прокаті в середині перебудови, він приголомшливо узагальнив трагедію покоління, що жило в умовах глибоко абсурдних реалій режиму пізнього соціалізму.

У 1986 році зняв художній фільм «Бережи мене, мій талісмане», дія якого відбувається в Болдіні, і змоделював ситуацію Пушкіна і Дантеса в наш час. В стрічці знялася ціла плеяда знаменитих акторів: Олег Янковський, Тетяна Друбич, Олександр Абдулов, Олександр Збруєв, Михайло Козаков, Булат Окуджава. Цей фільм отримав «Золотий Тюльпан» Стамбульського міжнародного кінофестивалю.

Після розпаду Радянського Союзу Балаян створює ряд фільмів, які мали великий глядацький успіх. Його художня драма «Два місяця, три сонця» (за сцен. М. Мареєвої) була номінована в 1998 році на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах на «Кришталевий Глобус».

Головний тип балаянівського героя — відлюдник, якого роздирають суперечності, який протестує проти фальші і не може знайти свого місця в навколишньому світі.

Роман Гургенович зняв небагато фільмів, але вони незмінно викликають цікавість глядачів і високу оцінку критиків. У створенні багатьох своїх фільмів режисер брав участь також і як сценарист.

Балаян – мрійник і гедоніст, він любить веселі компанії, довгі розмови, щедрі душі, щирі відносини, неспішне, осмислене і осяяне внутрішньою роботою життя.

 «Коли ми в ресторані, ніхто в компанії  не заплатить за стіл – я не дозволяю. Це мій понт, моє задоволення. Хоч щось, що дає задоволення, окрім цього драного кіна. От би мені в ХІХ столітті житии! Мій дід по мамі був багатою людиною. Ах, як би я ледарював! Рівних мені в неробстві немає в усьому світі, принаймні серед режисерів. Я навіть мріяв, на відміну від деяких кінематографістів, нічого не робити, тільки гроші щоб крапали з неба, а я би їх роздавав. Нема такої професії? Шкода» - жартує Балаян.

Однієї ночі, ще наприкінці 1979 року, Роману наснилося, що хтось уві сні йому переконливо пояснював, що він не стане великим режисером. Роман прокинувся в шоці і замислився над цим сном, після чого отримав певне полегшення, наче це розуміння дало йому внутрішню свободу.

«Я цьому сну повірив» - розказує Балаян – «І, вважаю, став чудовою людиною. Перестав когось із себе вдавати – метра, митця. Мені стало більше подобатися, яка я людина, які в мене стосунки з оточенням, зі світом. Я примирився з цією нішею. У молодості думав, що Фелліні обійду. Отакі дурниці. Але з 1979 року вважаю себе одним із тисячі тисяч режисерів, які є у світі.»

Зараз режисер, нарешті, забажав нової картини, вже є ідея і сюжет, а значить скоро буде нове кіно від Художника (до речі, Балаян непогано малює). Про що кіно? Каже,  «про те, що навіть, якщо в тебе є свій сильний біль, ти не маєш бути байдужим до чужого болю. Це МОЯ тема – любов і співчуття.» 

З днем народження, великий Вірмен України!