П'ять місяців держава свідомо обманювала щодо війни свій народ

Спочатку зізнання Кулеби в тому, що за півроку казали рити траншеї. Тепер найвище зізнання, що підготовка до війни свідомо саботувалася, щоб не сіяти паніку… Слабо уявляю, якби президент якоїсь іншої атакованої країни, ніби між іншим, сказав: ми знали про війну, але не готувалися до неї, бо не хотіли вас засмучувати. Дбайливі керманичі, турботливі. Дай Бог кожному.

Усім нам доведеться жити з поясненням «я би втрачав 7 млрд доларів на місяць». Лишаю без коментарів цей пасаж, бо, здається мені, 5 місяців планомірної підготовки до війни зекономили би значно більше: не мільярдів, які так ретельно рахуються, а людських життів, які чомусь випадають із кошторису цих 5 проігнорованих місяців.

В якості сухого залишку на поверхні зосталася неспростовна істина: 5 місяців держава свідомо обманювала щодо війни свій народ , чиїми тілами на 6-й місяць все одно довелося затуляти країну. Не підготовлену, не підкріплену, не посилену.

Справа ж не у згаяній підготовці, профуканих фортифікаціях, недоукомплектованих резервістах, незамінованих маршрутах, відсутніх подетальних логістиках евакуації.

Справа – в Я. Справа в фатальному нерозумінні, чим є влада. Справа в патологічній залежності від позитивного образу. Справа в халатній безвідповідальності, ціна якої безцінна. Справа в ірраціональній ставці на свою фортунність, везіння й дар якось пропетлювати. Справа в самообмані та втечі від реальності на Буковель і шашлики.

Найосновніше: це була невіра у свій власний народ. І ця невіра базується на тотальному нерозумінні, хто такі українці й чому вони на своїй землі назавжди.

Тепер уже пізно щось робити. Все вже НЕ відбулось. А нині - новий день. 174-й день із тих "трьох днів".