Особисто я не відчуваю жодного зловтішання докола Керченського мосту

И? Огненний Керченський міст потішив спозарання багато українських сердець, які б’ються за принципом «гірше вже не буде». Воно то так. І навіть гикавне запитання «И?» мало що міняє: ми керуємся логікою якомога більшого шкідництва в тилу ворога, бо й так нема що втрачати. І це правильно.

Особисто я не відчуваю жодного зловтішання, бо всяке зловтішання віє неміччю. Мене більше цікавить оте кружляюче запитання «И?».

Пуйлові на руку посилення критики, яке лунає від Кадирова-Пригожина-Сімоньян в адресу Міноборони. Не виключено, що повальний хейт до ру-генералітету організований якраз кремлем. Бо якраз генерали призначені стрілочниками за всі невдачі в Україні. Це вони, а не плеш, провалюють мілітарну кампанію.

Всередині тераріуму лавина претензій до беззубого і спитого генералітету – це посилення теми агресивної війни, ядерної ескалації й кусючої відповіді. Назовні путін посилає сигнал про готовність до перемовин, а всередині ліпить запит на радикальні дії, на розв'язані руки, на виправляння помилок. Зрештою, на жовчну помсту. Не за міст - за сумарне фіаско всіх 7 місяців. Поразку може перекрити лише відкоркована ведмежа лють.

До деокупації Криму наразі це не має ніякого стосунку. Не треба бігти попереду фіри. Спокійніше трошки. Не все зразу. Тихіше їдеш - далі будеш.