Ніякого популізму: загравання з плебсом стає у світі антидержавною діяльністю. А у нас?

 

До цієї війни цивілізацій увесь Захід оцінював успішність політиків за критеріями економічного росту, відсотків зростання ВВП, добробутної стабільності й цін на мармурові креветки в ресторанах середземноморської кухні. Цього вже не буде.

 

Затяжна рецесія та економічні провалля – нова норма в осяжному майбутньому. Тепер основний критерій успішності політика – відсутність загрози війни. Тепер основний наратив комунікації влади з виборцем – гірка правда, попередження про погіршення, підготовка до криз і ніякого популізму, який стає синонімом до профнепридатності. Загравання з плебсом стає антидержавною діяльністю.

 

Тепер чесність – це розмова про неминучість утруднення життя. Тепер відповідальність – це хірургічні й болючі рішення. Тепер ідеологія – це готовність терпіти во ім’я перемоги демократії над тоталітаризмом.

 

Попутний вітер в Європі закінчився. Прийшов етап штормів та ураганів. Готовність безбідного європейця приносити жертву, редукуватися до ощадливості й стриманості у споживанні благ – ці риси тепер культивуватимуться навіть там, де розніжений обиватель ще не доганяє, що війна з диктатурами є його війною також.

 

Епоха без викопних енергоносіїв почнеться з болісної зміни напівавтоматичних звичок. Захист здобутків науково-технічного прогресу з усією інфраструктурою побутового комфорту стає питанням національної безпеки. Геополітична одинокість лишилася в минулому: гряде епоха міждержавних союзів та спілок. Поодинці не вигребе ніхто. Найближче десятиліття Європи – не розвиток, а виживання.

 

Це мусів хтось сказати.

 

Та це ніколи не скаже наша мерзота, яка свою точку прийняття рішень хоче возити в позашляховиках, призначених для гуманітарних цілей у зоні бойових дій, поки неповнолітні діти влаштовують вуличні концерти і грають на сопілках, збираючи на ЗСУ.

 

Це два паралельні задзеркалля. З цієї війни західна еліта вийде відповідальнішою, а наша – багатшою й цинічнішою.