«Наталка-Полтавка»: 200 років незмінного успіху

Зачинатель сучасної української літератури Іван Котляревський написав свою знамениту п’єсу «Наталка Полтавка» 1819-го – рівно 200 років тому. Того ж року її поставили у Полтавському театрі.

З моменту написання твір майже два десятиріччя не друкували. Спершу друзі Котляревського, потім його прихильники, читачі, творча інтелігенція поширювали лише рукописи, а тому через це з'являлися нові варіанти «Наталки Полтавка».

Оригінал уперше вийшов друком аж у 1838 році в альманасі «Украинский сборник», який почав видавати за власний кошт професор Харківського й Петербурзького університетів, академік Ізмаїл Срезневський.

«Наталка Полтавка» – це фактично переписана заново п'єса «Козак-стіхотворець» російського князя Олександра Шаховського, який силкувався писати на українську тематику. Котляревського розчарувала нереалістичність побуту і характерів селян, зображених у п'єсі, а тому взявся за свою версію.

У рік написання «Наталку Полтавку» ставили лише у Полтавському театрі – з цензурного дозволу князя Рєпніна, який поширювався лише на Полтавську губернію. Одну з головних ролей – Виборного – тоді зіграв відомий актор Михайло Щепкін, під якого Котляревський начебто й писав цей образ.

Два роки п’єсу через цензуру не брали в жоден інший театр. Аж 1821 року її завдяки хитрості Григорія Квітки-Основ'яненка поставили у Харкові. Письменник порадив трупі спершу проанонсувати якусь дозволену п'єсу, а в останній момент під приводом «хвороби» когось із артистів терміново зробити заміну на «Наталку Полтавку» (яку вже потайки готували) і поспіхом отримати цензурний дозвіл.

Авантюра вдалася, і «Наталка» пройшла з великим успіхом, а тому вже жодні заборони не могли подіяти. Після Харкова цю виставу почали ставити в інших губерніях та містах.

Вистава виявилася такою популярною, що власник Полтавського театру Іван Штейн викрав текст п’єси з нотами і без дозволу Котляревського ставив її в багатьох містах України.

Серед тодішньої української еліти вважалося модним і прогресивним знати «Наталку Полтавку» напам'ять і влаштовувати «битви цитат»: один починав читати довільний фрагмент п’єси, а другий мав продовжити.

Наталку Полтавку грали найкращі акторки своїх часів – знаменита Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко. П'єсу вважали за честь режисерувати такі велетні театрального мистецтва, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський і Панас Саксаганський.

Головною героїнею вважається Наталка Полтавка, а поміж тим Котляревський акцентував не меншу увагу на її матері – ще молодій за нашими мірками вдові з красномовним іменем Терпелиха. По суті, Котляревський вперше в новій українській літературі ввів і розписав образ жінки-страдниці, приреченої на безрадісне життя.

Музику до «Наталки» писали багато композиторів: Адам Барцицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш, але саме опера Миколи Лисенка стала найвдалішою і перетворилася на класику музичного мистецтва.

Загалом у «Наталці Полтавці» 22 пісні – арії, дуети, тріо, хор, серед них є і народні («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда хата біла»), і спеціально написані («Всякому городу нрав і права», «Сонце низенько»).

Усі двісті років з часу першої вистави «Наталка Полтавка» завжди збирала аншлаг. Серед театралів навіть ходить жарт: якщо у театр перестали ходити, терміново ставте «Наталку Полтавку» – вільних місць не буде.

І опера, і вистава йшли у найбільших театрах – від Петербурга до Кавказу. У Варшаві навіть двічі на день і завжди при переповненому залі.

У Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі вистава «Наталка Полтавка» вже понад 80 років є незмінним відкриттям кожного сезону – з 1936 року, коли постановку було відновлено.