Наомі Кемпбелл розповіла про боротьбу з расовими забобонами на початку своєї кар'єри

Знаменита 50-річна британська супермодель та акторка Наомі Кемпбелл, яку називають Чорною Пантерою, народилася в передмісті Лондона і ніколи не була одружена і не хотіла дітей. Проте, її життя і стиль наслідують, а за порадами і досі звертаються. Наводимо цитати топ-діви з її мемуарів для CNN-Style.

"Ніколи не планувала бути моделлю. Це було не те, про що я навіть мріяла. У підлітковому віці я хотіла танцювати, і була рада вивченню театрального мистецтва в школі. Лише коли я зустрілася з Бет Болдт, головою Synchro Agency, ідея моделінгу мені вперше спала на думку." - розповіла топ-модель в розгорнутому матеріалі для CNN.

"Я пам’ятаю той день, коли Бет помітила мене на вулиці. Це був теплий квітневий день. Я тусувався в Ковент-Гардені зі своїми друзями Сюзанною Говард та Максін Ресталл, які були блондинками та красивими, як і більшість моїх друзів того часу. Я мала їхати прямо додому після школи, але Ковент-Гарден завжди був таким веселим мистецьким місцем, повним музики та людей, де усі танцювали на площі, що мені подобалося зупинятися там по дорозі додому." - згадує Наомі.

"Ми втрьох були одягнені у шкільну форму «Italia Conti»: блідо-блакитний кілочковий кілт, темно-синій светр із V-подібним вирізом, блакитну сорочку, піджак та краватку з гербом Italia Conti. Ми також мали носити солом’яні капелюхи, але цього ніколи не робили. Раптом до мене підійшла жінка і запитала, чи не думала я коли-небудь бути моделлю. Це була Бет. Я відразу помітила її американський акцент - ту її південну інтонацію. Вона здавалася щирою і доброю. Моєю безпосередньою реакцією стало здивування та хвилювання, насправді багато почуттів злилося в одне. Я зараз оглядаюся назад і думаю, що якби я сама була агентом, я б не звернулася до себе... Хай Бог благословить Бет за те, що вона мене помітила."

"Коли я тільки починала, Лінда Євангеліста та Крісті Терлінгтон мене дуже підтримували. Насправді через колір шкіри мене не замовляли на певні шоу. З якоїсь причини ці дизайнери просто не використовували чорношкірих дівчат. Відвідуючи кастинги та почавши виступати у ранньому віці, я зрозуміла, що насправді означає бути чорним. Вам доводиться докласти додаткових зусиль. Ви повинні були бути вдвічі кращими за інших. Коли я вперше їздила на кастинги в Лондон, я бачила багато дівчат, які дуже болісно сприймали відмову. Я казала їм те саме, що мені завжди казала мама: не сприймайте це особисто, бо це просто природа бізнесу і не більше."

"Але мені пощастило, що Лінда та Крісті стояли за мене. Вони сказали певним дизайнерам, що якщо вони хочуть мати їх у своєму шоу, то повинні замовити і мене. Така підтримка була просто нечувана. Я назавжди зворушена. Коли я ходила у цих шоу, я відчувала величезну перемогу, але також і неймовірну вдячність."

"Якщо моя кар'єра чомусь мене і навчила, це те, що ви завжди можете перевернути упередження, і ніколи не повинні здаватися. Расизм - це просто незнання."

"У 1988 році я знялася на червневу обкладинку італійського Vogue, яку зняв Стівен Кляйн в італійській студії Vogue у Мілані. Тоді я вперше працювла зі Стівеном. Він був дуже крутим і професійним. Зйомка була складною, оскільки візажист не приніс правильної основи для моєї шкіри. Не знаю, на яку чекав візажист, можливо, він просто не бачив моєї фотографії.
Я не пам’ятаю, що ми робили, але я не була повністю задоволена остаточною картинкою, бо не відчувала, що вона відображує мій справжній тон шкіри. Пізніше я завжди брала власну основу та пудру на зйомки, щоб переконатися, що це більше ніколи не повториться."

"Через три місяці я отримла обкладинку французького Vogue, що було ще більшою справою. Я вже багато знімалася для французького Vogue з Біллом Кінгом і мені казали, що потрапити на кавер нема можливісті. Тоді я не розуміла, що на обкладинці до мене ніколи не було жодної чорної моделі. Я пам’ятаю, як отримала величезну підтримку від Іва Сен-Лорана: він відчув, що я заслуговую на захист. Врешті-решт ту обкладинку зняв Патрік Демаршельє у студії в Нью-Йорку. Обкладинка мені не дуже сподобалася, але коли вийшов серпневий випуск 1988 року, це справило величезного впливу: нарешті, чорна модель на обкладинці французького Vogue."

"У вересні 1989 року Анна Вінтур поставила мене на обкладинку американського Vogue. Буду назавжди вдячна, бо це був її перший вересневий номер як головного редактора, і я думаю, що їй попали за це. Я розуміла важливість бути чорною моделлю на обкладинці американського Vogue, тим більше на вересневій обкладинці."

"Мені подобається думати, що ця галузь стає кращою для чорних моделей. Ви бачите кольорових дівчат на подіумі, і обнадійливо мати таких дівчат, як Джоан Смоллс, у кампаніях Шанель та Лію Кебеде в Bottega Veneta. Часи змінилися. Але упередження ніколи не зникають повністю."

"Вийти на пенсію" - це слово, яке я ніколи не хочу вживати. Можливо, "розслабся", але "вийти на пенсію" ніколи!"