На телевізійному медіафронті – одні пристосуванці, перебіжчики та ура-хайпери

У своєму недільному відеоблозі я постарався вичерпно пояснити, чому владі так залежить мати в загальнонаціональному етері не вільних, незалежних журналістів – а своїх, перевірених, продажних. А якраз тому!

Їм позаріз потрібні професійні дуполизи, які свої кар’єри понабудовували не на громадянській свободолюбивій журналістиці, а на лизоблюдстві, безвідмовному обслуговуванні власника, зразковій слухняності, мовчазному сервілізмі кожної забаганки того, хто башляє. Це професійні задовольнятори ротом. Вони все життя були в сфері сервісу. Саме тому вони – безцінні. Бо перевірені десятиліттями медіа-прислужництва.

Ми програли інформаційний фронт не сьогодні - а вже давно, коли стояння над барикадами було оголошене як «професійний стандарт». І він вимагав НЕ МАТИ громадянської позиції, тим паче її ретранслювати. Це була понтіє-пилатівська журналістика: вмивати руки, бути над процесом, стояти посередині, а не по український бік.

Хто дозволяв собі з часом виходити з цього сонного царства пластикових підставок для мікрофонів – тому влаштовували корпоративну обструкцію.

Тож тепер не випадково Ставка зроблена на них. І якщо ні суспільство, ні глядач, ні медіа-спільнота своїми зверненнями до Мінкульту чи ще кудись не здатні нічого добитися – все так і лишиться.

Усе набагато глибше. Прошу вислухати.