Маленькі побратими: захисники України показали своїх фронтових чотирилапих друзів

Маленькі побратими: захисники України показали своїх фронтових чотирилапих друзів
Тварини-герої. Інколи людям зручно вважати, що життя братів наших менших побудоване на інстинктах. Але чи справа лише в інстинктах, коли чотирилапі, не шкодуючи власного життя, роблять усе, аби врятувати життя людське? Кошенята, собаки, навіть хом'яки і страуси – українські захисники називають їх своїми "психотерапевтами". Вони рятують – усі ці довгі сім років. Втім, читайте самі...

ЯК ЧУПА "ТАРАСОВИЧ" УРЯТУВАВ 27 ЛЮДСЬКИХ ЖИТТІВ

Кажуть, немає злого, щоб на добре не вийшло. От і дружба Тараса Шнайдера і Чупи народилася на фронті.

"Я останні 30 років працював у Львові таксистом, а дружина – медсестрою. У 2015 році з Facebook ми дізналися, що наші друзі, львівські медики, загинули під Дебальцевим, у селі Логвинове. І зрозуміли, що повинні бути там, на передовій. Я раніше проходив у Львові курси першої долікарської допомоги, і на фронті отримані знання мені стали в пригоді. Став військовим водієм-санітаром, а дружина – фельдшером. Ми служили в складі реанімаційної бригади. Спочатку це була волонтерська робота, ми не думали про статус, зарплати. Уже зараз можу похвалитися: за той час, поки я був водієм-санітаром, у нашій машині ніхто не помер, ми всіх привезли живими", – пригадує Тарас Шнайдер.

Тарас був волонтером у Бахмуті (тоді – Артемівськ) сім місяців. А Чупу знайшов у 2016 році, коли підписав контракт зі ЗСУ та почав служити під Мар’їнкою.

"Того дня нас із дружиною послали в різні точки. Я був на виїзді. Зупинив машину і почув плач, ніби дитина жалібно хникала. Іду на звук – і бачу серед завалів закривавлене виснажене тільце. Не можу передати, якими були очі собаки, коли вона мене побачила", – не стримує емоцій пан Тарас.

Тарас Шнайдер і Чупа

"Коли я зустрів Чупу, зрозумів, що весь цей час ми йшли назустріч один до одного. Я набрав номер дружини і кажу: "Я не знаю, що ти скажеш, але надсилаю тобі фото", – розповідає армієць про першу зустріч із улюбленцем-рятівником.

З голови собаки стирчав якийсь уламок, були зламані ребра, щелепа, лапа і вибиті зуби.

"Коли я привіз пса, побратими радили мені його пристрелити, щоб не мучився. Але ми з дружиною накладали Чупі бандажі, робили перев’язки, купували медикаменти... Йому не подобалися всі ті бинти, він намагався здерти їх із себе. Але через кілька місяців Чупа вже був на лапах і почав їздити з нами на виклики", – пригадує пан Шнайдер.

При виборі імені у військового виникла асоціація з чупа-чупсом. Хоча, пригадує він, коли його побратими вперше побачили собаку, питали, що за Чупакабру той притягнув.

"Дехто його так і називає. А я завжди кажу, що він Чупа Тарасович. Ми стільки з ним пережили, що він дійсно для мене як син", – каже пан Тарас.

Перший порятунок

"Це вийшло випадково. Ми вирушили на виклик, і раптом Чупа почав сильно дряпати кігтями по дну машини. Зупинилися, він вийшов, видав кілька незвичайних звуків і кудись кинувся. Ми за ним – він у завалі скиглить. Заглядаємо, а там люди застрягли. Цивільні ховалися від обстрілу, і той притулок став їхньою пасткою. Тоді ми витягли п’ятьох. За кілька днів була схожа історія. І за час перебування в АТО Чупа допоміг урятувати 27 осіб! Він добре відчував, де треба зупинитися, даючи знати, що комусь потрібна допомога", – пригадує власник собаки.

А ще Чупа відчував, коли буде обстріл – починав неспокійно поводитись і ховався під ліжко. У Чупи і в цивільному житті проявляється це чуття. Він, наприклад, знає, коли дзвонить телефон, навіть якщо той на беззвучному режимі. Пес вивчив графік господаря і починає гавкати рівно за 5 хвилин до того, як пролунає будильник.

Чупа потрапив під обстріл, був покалічений і дуже переляканий, боявся різких рухів. Як встановили ветеринари, тварині близько 10 років, а це для собаки поважний вік, тим паче з огляду на пережите на передовій.

"За ті два роки, поки перебував на передовій, побачив стільки смертей, ран, горя, що якби не Чупа, то мені б зараз потрібен був психотерапевт або психіатр", – говорить чоловік.

РЕКС ПРИКРИВ СОБОЮ ДВОХ АРМІЙЦІВ

Героїчний собака врятував двох бійців АТО, прикривши їх собою, поблизу Зайцевого. Сталося це у травні 2017-го.

Рекс із передової

"Що ви знаєте про справжню вірність і цілковиту самопожертву?.. Під ранок з-під обстрілу рятувальники ASAP RESCUE вивезли двох поранених бійців. Тільки-но повернулися на позицію, до них привезли тяжко пораненого собаку, який закрив собою ще двох бійців і взяв весь удар на себе. Незважаючи на те, що не зміг захистити від поранення свого господаря, кинувся рятувати інших", – кажуть вони.

Як наслідок, у тварини була серйозно пошкоджена шия, грудна клітка, роздроблена верхня частина лапи. Медики надали собаці першу домедичну допомогу, фахівці з Часового Яру надали першу медичну допомогу. За життя Рекса півтори години боролися в Торецьку військові лікарі.

І тварина – вижила.

"Вірний друг, який не підвів у найскрутнішій ситуації, пожертвував собою і сам кинувся під ворожий обстріл, аби за будь-яку ціну врятувати бійців. На службі вірності, відвазі, відданості. На службі Україні!" – кажуть благодійники.

 

Рекс із передової

 

БАДІ – ВИХОВАНА ВІЙНОЮ

Світлана та Сергій, подружжя демобілізованих бійців "Айдару", познайомилися з Баді, коли вона вже втратила господаря. Це був Рустам Хамраєв з Луцька. Саме він навчив її всього, що Баді пам’ятає дотепер. Побратими Рустама розповідали, що вона з ним навіть на бойові завдання могла ходити.

"На фронті багато бійців знаходять тварин, часто привозять їх додому. Чим же така особлива Баді? Вона справжній бойовий побратим. Баді Рустам учив шукати небезпечні предмети, тому вона двічі сама підривалася на розтяжках. Вижила і ще й навіть цуценяток народила", – розповідає Сергій.

Лана говорить, що після трьох втрат Баді стала дедалі більше часу проводити поряд зі своїми новими компаньйонами. Разом з тим вона дуже любить свободу – йде поряд, але трохи осторонь, ніби досі винюхуючи небезпеку попереду шляху.

"Світлана для неї все ж господарка, а я – друг. До речі, коли Світлана запримітила Баді та подружилася з нею, то боєць, який опікувався собакою після Рустама, був у полоні. Це був боєць із позивним "Француз". Коли він зміг вийти з полону і повернувся на передову, то Баді його впізнала. Він підійшов до Світлани і каже: "Це моя собака". А Світлана відповідає: "Ні, вона – моя", – розповідає Сергій.

 

Подружжя "айдарівців" і Баді

Врешті, суперечку вирішили завершити давнім відомим способом: собаку залишити посередині, а самим розійтися по сторонам і покликати тварину. До кого піде – той і господар. Баді обрала Світлану.

"Дуже врівноважена. Навіть на передовій під час вибухів вона поводилася стримано – не гавкала і не скиглила, як буває з іншими собаками", – додає господар.

У Баді вже є друзі та фанати на передовій – зустрічі із фронтовою вівчаркою виглядають на Донбасі вихованці інтернатів та дитсадків. Сюди Лана та Сергій разом із Баді навідувалися після демобілізації. Вони намагаються одночасно брати відпустки, аби разом відвезти гостинців дітям.

"Якось їздили в один інтернат, а назустріч нам вибігає хлопчик, і кричить: "О, та це ж Баді!" Виявляється, його перевели з іншого інтернату, де ми вже були. Там вона – справжня зірка. У неї навіть є грамоти – за волонтерство. А на ошийнику вона носить медальйон "Айдару".

Подружжя "айдарівців" і Баді

 

ПІДРОЗДІЛ "БОЙОВОГО СТРАУСА" ФЕДІ-КАБУЛА

На початку війни, 2014 року, до Полтавського дитячого екологічного центру прибув новий вихованець – страус Кабул.

Птаха знайшли бійці АТО просто на полі бою під час артилерійського обстрілу. Врятував його український солдат із Полтави Валерій Боняківський. Самотній пернатий блукав на передовій під пострілами та снарядами. Валерій назвав його Федею – і пернатий навіть став символом військової частини.

Підрозділ страуса Феді

Мама бійця розповідає, як іще влітку 2014-го її син телефоном розповів, що за ним ув'язався страус, який розгулював поблизу місця дислокації його частини. Вочевидь, птах раніше мешкав у приватному звіринці, але колишній власник, тікаючи від війни, кинув його напризволяще. Валерій запропонував матері забрати птаха до Полтави. Але тоді вона відмовила, мовляв, куди, у тісну квартиру.

Пізніше Валерій загинув, захищаючи донецький аеропорт... Бойові побратими зателефонували пані Марії – і цього разу вона відмовити не змогла. Мама бійця забрала страуса і назвала його Кабулом – адже саме такий позивний мав її загиблий син.

 

Валерій Боняківський
на фото: Валерій Боняківський, позивний Кабул

"Мій син подарував йому життя. І я пообіцяла, що це життя збережу", – каже жінка.

Військові жартома назвали себе "Підрозділ бойового страуса".

"Ну якщо хлопці змогли там зберегти, наш прямий був обов'язок довезти його цілим і неушкодженим", – пригадує волонтер Дмитро Чикуров.

Поселили страуса із зони АТО в Полтавському обласному дитячому еколого-натуралістичному центрі.

"Птах перебував у зоні бойових дій, і на нього, як і на всіх тварин, впливають гучні звуки. Тому у нього був шок. Але, коли він потрапив до нас, у нас усе тихо і спокійно, то він адаптується і в нього буде все добре", – говорить Марія Валюх, завідувачка відділу Полтавського обласного еколого-натуралістичного центру.

Історія птаха одразу зацікавила полтавців. І вони приходять сюди і приносять для пернатого смаколики. Відвідує страуса й мама загиблого солдата, в пам'ять про сина.

"Ця птаха мені стала заочно рідною. А зараз тим паче. Я приведу сюди своїх внученят, правнучка. Будемо приходити до нього, провідувати", – говорить Марія Боняківська.

За 7 років війни українські військові та волонтери вивезли з території бойових дій сотні безпритульних, покинутих або народжених уже під час війни тварин. Порахувати точну кількість як вивезених, так і тих, які залишаються на лінії розмежування, неможливо. Відомо лише, що їх стає все більше. Військові називають котів і собак «бойовими побратимами», «антидепресантами», «рятівниками», але визнають, що вивезти абсолютно всіх з-під обстрілів неможливо.
 
ПРИТУЛОК В ЗОНІ АТО
 
З початком війни в Україні багато людей, які залишали свої домівки через обстріли, не могли або не хотіли забирати домашніх тварин. Такі тварини дичавіли, а кому щастило більше – потрапляли до військових, де часом знаходили нових господарів. Багато з них вмирали від туги й обстрілів.

У 2014 році Любов Григор’єва вивезла з-під обстрілів у Донецьку та Ясинуватій 25 собак і п’ятьох котів. З тваринами жінка оселилась в селищі Очеретино, за 5 км від Авдіївки. Вона була однією з тих місцевих мешканців, які не могли залишити чотирилапих напризволяще.

Любов самотужки доглядає за тваринами. Зараз жінці 68 років, і в неї різко погіршилося здоров’я. Тому, спілкуючись телефоном, вона дякує, що хоч зрідка хтось намагається допомогти її притулку, але наголошує: єдине її бажання – прилаштувати собак і котів у люблячі руки.

«Прийшов, як до себе додому, одразу на кухню. Тепер – бойова одиниця»

Днями волонтер і фотограф Ірина Семеняка їздила навідати наших військових на Донеччину і привезла звідти кілька історій та фотографій місцевих тварин. Вона поспілкувалася з армійцями про те, чому вони вважають чотирилапих своїми бойовими побратимами. І чи готові вони прилаштувати тварин у нові відповідальні родини.

Історію появи Цитрамона в екіпажі Battle for life розповіла парамедик Оксана:

«Він сам до нас прийшов улітку. Наче до себе додому, одразу на кухню. Був невеликий, худий, якийсь короткий, а голова велика. Трохи обідраний та занедбаний. Ми його погодували, і він заховався на складі. Спав три доби, тільки вночі виходив поїсти. Просився в туалет на вулицю, а потім знову ховався на кухні або на складі. Тепер Цитрамон – головний в лікарні. Ми йому купуємо препарати від глистів, бліх вивели. Бойова одиниця».

Ще одного рудого кота в іншій бригаді назвали Трампом.

«Трамп – тому, що рудий. І приперся він до нас із поля саме в ті дні, коли через Зеленського Трампу імпічмент почали оголошувати. Нагодували, обігріли, мишей ловить, в туалет проситься.ЯКЩО НАДЗЮРИТЬ У БЕРЦІ – БУДЕ ІМПІЧМЕНТ. Якось так, нічого героїчного", – розповідають військові, приховуючи любов до кота.

Схожі історії і про кицьку Шмигу, яку також вважають талісманом, та про чотирьох кошенят з Авдіївки.

На одній з ротацій хлопці принесли кицьку. Вона народила кошенят – і зникла. А малі залишилися. Тепер кошеня-дівчинку військові хочуть віддати в люблячі руки, а троє «хлопчиків» дуже прив’язані до військових.

Коти стали членами команди і нагадують бійцям про домашній затишок, допомагають відновити сили, розповідають військові.

ДАР'Я СЕРГІЇВНА

Інший випадок – до військовослужбовців прибилася безпородна собака, яку назвали Дар’я Сергіївна. Або просто Сергіївна. Воїни розповідають, що вона має дивну звичку не лише їсти армійський харч, а й відпрацьовувати його.

«Не описати словами, треба бачити, як Сергіївна займає місце поруч з кінологами та службовими собаками і прямує на КПВВ. Там тримається поряд, уважно вдивляючись у тих, хто не в “пікселі”», – розповідає начальник пресслужби в Донецькому прикордонному загоні Валерія Капиленко.

Армійці по можливості допомагають і цивільним притулкам для тварин. Наприклад, 3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго вирішив віддячити чотирилапим за те, що вони неодноразово відчували небезпеку і рятували від ворожого артобстрілу – передав представникам організації із захисту тварин «БІМ» 40 ящиків з-під боєприпасів. Їх використають для облаштування нових будиночків для тварин, щоб їм було тепло і затишно.

«Символічно, що колись ці ящики були заповнені боєприпасами, які давали змогу нашим воїнам боронити нас та нашу землю. Тепер настав час послужити їм і в цивільному житті, оберігаючи тварин від різних погодних умов», – кажуть бійці-спецпризначенці у відео.

Ротація «антидепресантів» 

За словами парамедика-волонтера Світлани Андрійчук, яка в своєму підрозділі намагається контролювати кількість безпритульних тварин і вже не одну прилаштувала до постійних господарів, котів і собак на війні так багато, що всіх не забереш.

«Багато хлопців забирають тварин додому. Вони прив’язуються до них. Але війна триває 7 років, а більшість військових постійно перебувають на ротаціях. Нема кому забирати. Всіх же не позабирають… А тварини розмножуються», – констатує Світлана.

«Одного “антидепресанта” забирають, але замість нього приходить інший. Основне питання і основна проблема – це стерилізація. Я, наприклад, кількох кошенят простерилізувала, то вже на якусь кількість їх у майбутньому буде менше. Але після операцій над ними по кілька днів потрібно сидіти, поки відійдуть. Хлопці цього не робитимуть, у них інші завдання», – додає жінка.

Світлана підтверджує, що коти і собаки для бійців – не лише антидепресанти, а й помічники.

«Тварини фактично рятують. Наприклад, коли в бліндаж заходять щурі – до справи беруться коти. Або в нас була кицька, яка відчувала обстріл до його початку. Заходила в бліндаж за хвилину-півтори, і починала крутитися на одному місці. Є деякі собаки, які також передбачають обстріли. Хлопці прив’язуються до своїх улюбленців. І коли часом тваринок доводиться ховати, плачуть над тими котами… Це на них дуже психологічно впливає», – говорить парамедик.

У зоні бойових дій кошенята часто гинуть, гріючись під машинами та від щурів. Цуцики частіше за все контужені, тому не реагують на гучні звуки й потрапляють під машини.

Загибель тварин – це ще й питання санітарно-епідемічного характеру, адже може обернутися різними інфекціями.

Пригадує ще одну історію: 

«Минулого року водій медичної машини взяв собі цуцика, вівчарку. Вона з ним жила, їздила. Але раптом його відкомандирували в інше місце на невизначений період з категоричною умовою – без тварин. Песик, який звик тільки до нього, перелякався, хоч і маленький, але почав огризатися. Не всі зможуть нормально реагувати на таке. Мені довелося няньчитися з ним. Людині і собаці пощастило, що я була на місці й займалася ним».

За роки ротацій та перебування на фронті вона вивезла із зони проведення ООС та прилаштувала не одну тварину. Але переконалася, що робити це потрібно виключно «на замовлення».

«Зараз ми думаємо наперед: коли війна закінчиться, війська відійдуть, що буде з цими тваринами? Їх ніхто не забере – це надто велика кількість на всіх позиціях. А притулки в країні переповнені. Я не бачу сенсу перетягувати тварин з війни в інші міста. Я ж бачу, як собаки живуть в притулках, то часом думаю, що в нас вони взагалі в “шоколаді”», – зауважує Світлана.

За її словами, питання цуциків значно складніше за котяче. Адже коти на війні можуть полювати і прилаштовуватися. А собаки так не вміють, вони дуже прив’язуються до людей.

Парамедик-волонтер переконана, що навіть по завершенні війни тварини все одно прийдуть туди, де люди.

І якщо їх не вбивають, не виганяють і не ображають, їм краще залишатися в тих місцях, до яких вони звикли.

Теги
Схожi
Син багатодітних батьків, які померли від COVID, зістрибнув з мосту аби покінчити з життям
Україна
Син багатодітних батьків, які померли від COVID, зістрибнув з мосту аби покінчити з життям
17 травня, у Києві 15-річний хлопець з Фастівщини стрибнув з мосту, намагаючись покінчити життя самогубством. Юнак вижив, але наразі він перебуває у тяжкому стані....
Сьогодні в Україні день пам'яті жертв кримськотатарського народу
Україна
Сьогодні в Україні день пам'яті жертв кримськотатарського народу
18 травня в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам'ять жертв депортації кримських татар...
До будинку мера Києва Віталія Кличка прийшли з обшуками
Україна
До будинку мера Києва Віталія Кличка прийшли з обшуками
У будинок мера Києва Віталія Кличка з обшуком прийшли правоохоронці...
У Кремлі підгорає: нардеп Гончаренко анонсував роздачу «карт українця» на Кубані
Україна
У Кремлі підгорає: нардеп Гончаренко анонсував роздачу «карт українця» на Кубані
Російські ЗМІ палають гнівом і протестами: український депутат Олексій Гончаренко розповів історію Кубані та заявив про історичні права України на цю територію...
У Київському СІЗО відкрили корпус із платними камерами за норвезьким зразком
Україна
У Київському СІЗО відкрили корпус із платними камерами за норвезьким зразком
Камера оснащена, зокрема, холодильником, мікрохвильовкою, телевізором, стаціонарним телефоном, WiFi, кнопкою для екстреного виклику охорони, санвузолом та відеокамерою...