Ковток свіжого повітря: як Україна виходить з карантину?

Уже третій тиждень жителі європейських країн адаптуються до життя без жорсткого карантину, нарешті виходять на вулиці після майже двомісячної самоізоляції і повертаються на роботу. Україна – не виняток. Наші люди потроху налагоджують свій щоденний ритм, однак поки ще їм це важко дається. А от бізнес вже активізувався і готовий приймати свого клієнта. Я вирішила пройтися вулицями свого міста, аби на власні очі побачити карантинні зміни та зробити ковток свіжого повітря.

Один з найголовніших гастрорайонів Києва - Поділ. Зазвичай кияни та туристи збирались тут на пізні сніданки із сирниками і келихом шампанського, а ввечері пили алкогольні коктейлі й милувалися красою Дніпра. Але якби зараз цей район був людиною, то в його очах можна було б прочитати сум, розгубленість. Бо попри суттєві послаблення тут майже порожньо. Вулички ніби хапають тебе за рукави оголошеннями про доставку страв з улюблених закладів.

Раптом на початку однієї з вулиць я відчуваю, як шалено пахне смаженими ковбасками – і перед очима зринають ті самі київські вечори, коли сидиш з друзями на холодних плитах набережної  і говориш про проєкти всесвітнього масштабу.

Запах – перший дзвіночок того, що заклади відновили свою роботу. Йду куди нюх веде, а перед очима картина - літні кафе напівзабиті людьми, що насолоджуються променями травневого сонця. При цьому клієнтів в масках можна побачити лише зрідка. Згідно з новими правилами, відвідувачі повинні закривати рот і ніс тільки при вході і виході з кафе і ресторанів. Після того як вас посадили за столик, маску можна зняти.

Я вирішила зупинитися в одному із своїх улюблених закладів азійської кухні. Дивлюся, офіціантка в роботі навіть збивається з ніг, але як і раніше посміхається: вона рада можливості знову вийти на роботу. Чи не важко їй цілий день працювати в масці з оргскла? "До цього можна звикнути. Ми всі перебуваємо в однаковому становищі і повинні до нього пристосуватися", - ділиться вона.

А от власник у закладу Марат Порхович до сих пір не знає, що чекає його бізнес в найближчому майбутньому.

"У багатьох азійських ресторанів проблеми почалися ще в лютому, коли у клієнтів коронавірус став асоціюватися з Китаєм", - розповідає Марат. Його японських закусочних це особливо не торкнулося, але звісно виручка впала в два рази, бо заклад працював тільки на доставці.

"Серед наших клієнтів зазвичай багато туристів, а також людей, які приїжджають до Києва. Ми не маємо ні найменшого поняття, коли вони відновляться, але пандемія в світі не вперше. Наші предки пережили, і ми переживемо", - нарікає бізнесмен.

І справді, така всесвітня зараза вже не вперше панує на Землі. Так, до прикладу, у 19 столітті пандемії грипу були 9 разів. Найбільшою за смертністю у 20 столітті була «іспанка» – пандемія грипу у 1918- 1920 роках. Тривала вона 18 місяців і за різними підрахунками скосила від 50 до 100 млн населення.

В Україну «іспанка» прийшла восени 1918 року, оскільки почалася міграція населення під час війни та революції. Писали, що в одній із полтавських шкіл на «іспанку» захворіли усі учні. Заняття там не проводили, але даних про смертність не залишилося. Цікаво, що «іспанка» дуже подібна до того грипу, який ми зараз називаємо «свинячим». Вже у наш час у вічній мерзлоті знайшли тіло жінки, яка померла від цього грипу, виділили нуклеїнову кислоту і зрозуміли, що збудник «іспанки» близький до штаму H1N1 вірусу грипу.

Переносили хворобу дуже важко: крім гарячки був кашель з кров’яним харкотинням і крововиливи під шкіру. Симптоми цього грипу були настільки незвичайні, що грип часто помилково діагностували як холеру або тиф. Писали, що одним з найжахливіших ускладнень були кровотечі, особливо з носа, шлунка і кишківника, а також кровотечі з вух і точкові крововиливи на шкірі. Більшість смертей тоді були від бактеріальної пневмонії та інших вторинних інфекцій, спричинених грипом.

Що ж, смачно пообідавши, не кваплячись вирушаю до скверу на Володимирській гірці. Там так само зелено, як і щовесни. Де-не-де чути верески дітей, та ніхто не цілується на лавках (і під деревами – теж), не грає на майданчику у петанк і навіть не розпиває алкоголь із пластикової тари. А порожній фунікулер, ніби каже: я, звісно, можу відвезти тебе, але який в цьому сенс? І у філософському мовчанні, без весняного дзенькоту, від'їжджає собі.

А я думаю – де зараз всі ті люди, які від ранку пили каву тут і спішили на роботу в МЗС? Або ті, хто просто проводив цілі дні у скверику на лавках, бо більше не мав, де подітись? Чи ті, хто голосно грав у шашки й розповідав сороміцькі старі анекдоти?

Вирішила не зупинятися тут, і попрямувала шукати галас і звичне київське життя далі. По дорозі мені зустрічалися люди, і я зловила себе на думці, що не побачила жодної маківки голови, яка б втюпилася у свій гаджет. Усі насолоджувалися свободою!

Дійшовши до парку ім.Тараса Шевченка, я побачила зовсім іншу картину. Природа скверу настільки очистилась, що пам'ятник видатному Шевченку, здається, почав усміхатись. На лавках меланхолійно вдихають запах свіжоскошеної трави комунальники та пані із кімнатним песиком і чути музику…Ці  двоє – єдині вуличні музиканти у серці Києва. Хіба десь із відчиненого вікна чути звуки фортепіано або гучного репу з колонки якогось підлітка.

Цей парк, однозначно у порівнянні з іншими, виглядає центром Всесвіту: тут одразу кілька точок, де можна взяти каву із собою, а також – вхопити шматочок тайської локшини чи ще чогось космополітичного. А там, ближче до Червоного корпусу університету Шевченка,  60-річна бабуся годує голубів, а поруч бородатий чоловік вичавлює майонез на канапку просто на лавці, і навіть туристи є із похідними рюкзаками є.

Що ж, життя починає вирувати! Однак поки не кваплячись, воно звикає до нового ритму, в якому є місце природі, звукам і запахам. Тепер люди однозначно будуть цінувати можливість вийти на вулицю, просто так взяти кави й потеревенити з друзями на березі Дніпра. Адже ніколи не знаєш, чим закінчиться чергова історія у твоєму житті або історія цілого людства…але поки вона триває, цінуйте кожен момент, кожну секунду, кожну мить.

Либусь Вікторія, Український Дощ