Китай попри показову «дружбу» все ще претендує на російські території. І ось чому

Те, що Японія претендує на чотири російські острови Курильської гряди, і це серйозно заважає відносинам двох країн, знають всі. А от з Китаєм усе дещо складніше. Територіальні проблеми між Китаєм та Росією потенційно ширші та небезпечніші, ніж з Японією. Просто Пекін поки що не вносить їх до офіційної дипломатичної повістки, а Москва намагається не помічати китайського реваншизму, що націлився повернути «незаконно анексовані» Російською імперією в XIX столітті великі території Сибіру та Далекого Сходу.

Святкування 160-річчя Владивостока влітку 2020 року несподівано викликало бурхливе обурення по всій Піднебесній. А все через те, що російське посольство в Китаї наступило на хворий мозоль у місцевій соцмережі Weibo, що має сотні мільйонів користувачів: мовляв, сьогодні святкує ювілей місто, яке росіяни побудували у 1860 році і назвали Владивостоком (буквально «Володіти Сходом»). У відповідь московитам прилетіло.

Ще б пак! Росія отримала півтора мільйона квадратних кілометрів земель внаслідок несправедливих угод із ослабленою після Другої опіумної війни Піднебесною. У 1858 році за Айгунським договором Росії відійшли землі на лівому березі Амура, а за два роки згідно з Пекінським трактатом російським став і Уссурійський край. Таким чином, територія нинішнього Приморського краю — це споконвічно китайські землі, які називалися Хайшеньвей, а на місці Владивостока було досить велике цинське місто.

Комуністична влада КНР жорстко контролює інтернет, але тим не менш дозволяє популярним блогерам антиросійські пасажі:

«Сьогодні ця земля, силою відібрана у Китаю, ніби неохоче зберігає останні сліди присутності на Далекому сході країни, яка колись вважалася наддержавою».

У китайському аналогу Вікіпедії сказано:

«Царська Росія, яка здійснювала план колоніального панування, названий «Жовта Росія», стала тоді ворогом номер один китайської нації».

Тема анексії Хайшеньвея невипадково присутня у китайських підручниках поруч із злочинами російських військ під час придушення боксерського повстання.

Про «принизливий характер» стародавнього Айгунського договору без тіні сумніву говорять на китайському центральному ТБ навіть у доволі стриманій програмі новин «Сіньвень ляньбо». Палками по п'ятах ледь не настукали головного редактора офіційної газети «Хуанцю шибао» Ху Сицзиню, який хоч і визнав, що Владивосток, Благовіщенськ, Хабаровськ стоять на китайській землі, але дозволив собі назвати її сучасною російською територією. Відомий блогер Хао Цзян метав у журналіста свої ножі:

"Хіба представники нашого МЗС раз у раз не оголошують той чи інший міжнародний договір історичним документом? Хіба були справедливі китайсько-російські договори минулого? Якщо вони були нерівноправними в той час, хіба можуть вони вважатися рівноправними зараз?" 

Китайська нація від останнього фермера до босів КПК солідарна у питанні про те, що росіяни їй заборгували в територіальному, ресурсному та моральному сенсах. Але східному менталітету властиві стриманість і раціональність: навіщо раніше часу трясти повітря? Китай шалено розвивається, а Росія, ослаблена вічною гризнею із Заходом, війнами в Україні і у Сирії, занепадає. Згодом ці процеси неминуче призведуть до того, що сильний пожере слабкого. І ці процеси вже тривають.

Була б на місці китайців будь-яка західна демократія, російське МЗС неодмінно перейшло б до практики «симетричної відповіді». Марія Захарова танцювала б на березі Амура «Калинку» і закликала б Пекін поважати міжнародні угоди, згідно з якими «спірні території» — де-юре російські. Адже це знехотя підтверджували і Мао Цзедун, і Ден Сяопін, і нинішнє китайське керівництво. А те, що півтора мільярди китайців вважають їх сакральними для Піднебесної, то й нехай фантазують про себе. 

Насмішки над китайцями вилилися б на екрани телевізорів за українськими лекалами, і через місяць 80% глядачів відчували б ненависть до Китаю, як вони сьогодні дихають нею в бік України і США. Біля кордонів Піднебесної розгорнулися б військові навчання, Дума заборонила б китайським батькам усиновлювати російських дітей і таке інше.

Наскільки по-пацански поводиться Москва в сутичках із Заходом, завжди йдучи в розмін і не плачучи над наслідками, настільки ж вона на Сході - скромний поступливий очкарик. Вона чудово розуміє, що Китай – це не делікатна Європа. Вже якщо посвариться з Пекіном, то куди далі тікати?

У нульові російські дипломати висували китайській владі претензії щодо антиросійського змісту підручників, але після початку «розвороту на Схід», схоже, перестали. От і у випадку зі 160-річчям Владивостока войовнича російська сторона по-тихому прибрала у скандальному пості словосполуччя «володіти Сходом».

Росія покірно зносить ту обставину, що будь-який дружній жест у бік Пекіна викликає там замість «дякую» щось на кшталт «ну нарешті краще пізно, ніж ніколи».

У 2004 році Росія «добровільно повернула» Китаю понад 170 кв км острівних територій на Амурі, а 2017 року віддала 2 млн га російських земель китайцям в оренду на термін від 49 до 70 років. Пекін вибухнув овацією і згадав, що «російська з китайцем брати навіки»? Нічого подібного! Спостерігачі відзначили лише обмеження негативних оцінок Путіна у китайських масмедіа, але саме по собі «повернення земель» подається як «перший крок» на шляху до бажаних для Китаю результатів.

Схід вже не такий "тонкий" як раніше, скоріше - практичний: фанфари тут ніколи не заглушать калькулятор.

Як успіх російської дипломатії Кремлем подається, що Схід не приєднався до антиросійських санкцій. Китай теж жив під санкціями після подій на площі Тяньаньмень 1989 року, які ні СРСР, ні РФ не підтримали. Навпаки, китайські замовлення дозволили у 1990-ті вижити російській оборонці за відсутності конкуренції західних виробників. Для Індії також запроваджувалися обмеження через нестабільність у Кашмірі. Проте справа не лише у подяці азіатських партнерів Росії, просто будь-яка держава під санкціями стає поступливішою.

Та й китайці не пасуть задніх. Вони у 2014-му побудували в Ярославлі Хуадянь-Тенінську ТЕС, контрольний пакет акцій якої переданий у заставу Торгово-промисловому банку Китаю. Бос «Газпрому» Олексій Міллер хизувався газовим контрактом із Пекіном на 400 млрд доларів. Але ж ціна для Піднебесної виявилаяся ледь не найнижчою у світі - $140 за тис кубів. Китай виявився першою країною, якій РФ зважилася продати систему ППО С-400 та новітні винищувачі Су-35. Компанії Khuae Sinban віддали в оренду на 49 років 115 тис га землі у Забайкальському краї. Компанія Jiangsu Hengtong стала постачальником кабелю до окупованого Криму, а глава КНР Сі Цзіньпін у розпал санкцій дивився разом із Володимиром Путіним Парад Перемоги в Москві. Бо це економічно супервигідно.

Звичайно, старшим братом у цьому союзі є Китай, у якого економіка у 6-8 разів більша за російську. Росії нема чого просувати на китайському ринку, крім сировини: лісу, вугілля, газу та металу. Хіба що продовольство. Західні компанії почали закріплюватися в Китаї 40 років тому, і їх неможливо обскакати. Проте Росія в особі «Газпрому» за 5 років побудувала до Піднебесної газопровід «Сила Сибіру» завдовжки 2,2 тис кілометрів. Навіть після відмови китайців інвестувати у трубу Москва не пошкодувала мільярдів, аби бути "ближчою" до "східного брату".

В Кремлі вважають, що Росія та Китай, — два «природні» авторитарні режими, яким щеплення демократії не допомагають. Але навіть з цього не випливає, що вони друзі. А ті, хто так думає, нічого не розуміє у східному менталітеті та конфуціанських цінностях.

Китай на відміну від Росії активно інвестує у чужі економіки і не витрачає грошей на примарні геополітичні конфлікти. 

Дослідники McKinsey у 2017 р. нарахували в Африці понад 10 тис китайських компаній. За даними Брукінгського інституту, у XXI столітті китайці позичили африканським урядам понад 140 мільярдів доларів. Причому не будь-кому, а виключно найбагатшим ресурсно країнам. Найбільші китайські проєкти в Африці — в нафтовидобувній Нігерії: China Railway Construction будує 1,4 тис км залізниці вздовж узбережжя за 12 млрд доларів і 1,3 тис км між Лагосом і Кано за 7,5 мільярда. У Замбії Піднебесна контролює найбільшу радіомовну компанію, і вже підбирається до столичного аеропорту та енергетики. А влада Танзанії згорнула будівництво грандіозного порту в Багамойо.

«Китайці хотіли його в оренду на 99 років і щоб ми не ставили запитань щодо використання», — обурювався китайцями президент Танзанії Джон Помбе Магуфулі.

Що таке Африка для Піднебесної? Як мінімум, це понад півсотні членів ООН, які голосують. У Африці найбільші у світі родовища ресурсів, які можна розробляти недорогим відкритим способом. А щоб ширше і надійніше розвернутися на цьому полі, найпростіше відразу взяти корумповану місцеву владу за горло, прибравши до рук усю інфраструктуру.

У китайців жодних ілюзій. Тим більше по відношенню до Росії і способу життя росіян. Молоді китайські патріоти навпаки мріють про дружбу з Америкою: мовляв, домовимося про поділ сфер впливу, утворимо «велику двійку» і правитимемо світом. Мільйони китайців живуть у США і бачать їхню технологічну, військову та інституційну перевагу.

Нинішня торгова війна між США та Китаєм нікого не дивує. У правому кутку рингу світовий лідер останнього століття, колиска індивідуалізму та демократичних свобод, у лівому — керований комуністами азіатський мурашник, ідеологією якого століттями був колективізм. Що ж між ними спільного? Будь-який економіст-міжнародник за останні 20 років вивчив термін Чимеріка (Chimerica = China + America) і сприймає ці дві держави як одне економічне ціле.

Як це працює? Аби зайняти своє величезне населення, Китай виробляє товари для вічно голодного американського ринку. Щоб утримувати ціни на товари на низькому рівні, треба не давати юаню подорожчати щодо долара. Для цього Китай скуповує мільярди доларів на ринках. Продаючи мільярд доларів Народному банку Китаю, США можуть підтримувати облікову ставку на низькому рівні.

Для Росії, незважаючи на реверанси Путіна перед Сі Цзиньпіном у Пекіні, це все дуже  і дуже сумно. Очевидно, що у довгостроковій перспективі для Москви куди більш природними, надійними та безпечними союзниками були б США та Євросоюз. Бо на відміну від китайців вони не мали б до РФ територіальних претензій, окрім Криму, а їхні інституції виглядали б значно приємнішим прикладом для наслідування. Але так вийшло, що для утримання влади одній групі інтересів на чолі з Путіним знадобилося почати конфлікт із Заходом і, як наслідок, шукати друзів на Сході.

Привабливість Китаю для країни-агресора виявилася у тому, що йому начхати, хто в кого відібрав території далекої Європи. Проте, ніколи не слід забувати, що Китай і сам небезпечний хижак, що десятиліттями вицілює здобич. Якщо Росія перетвориться на сировинний придаток Пекіна, то втрата Росією Сибіру це лише питання часу.