[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

Епоха особливо обдарованих: «Ми йшли до кандидатства в ЄС 115 днів»

Епоха особливо обдарованих: «Ми йшли до кандидатства в ЄС 115 днів»
«Ми йшли до кандидатства в ЄС 115 днів». За такі слова в інших обставинах промовець отримав би на горіхи. Ну але в нас не ті обставини. Тому лишається нагадати промовцеві, що манія величі має термін «мегаломанія» й зараховується до «психопатологічного стану людини, що характеризується ілюзорними фантазіями щодо наявності в неї надзвичайної сили, актуальності, всемогутності, а також завищеної самооцінки».
 
Політична мегаломанія завжди крокує поруч із хворобливим присвоєнням собі чужих здобутків. Усі провали – попередникам чи будь-кому. Всі успіхи – лише собі.
 
Патологічний синдром "115 днів" – це плювок у Небесну Сотню, бо поки дехто гастролював по расєї, продавав туди свою треш-продукцію і кепкував з усього українського – тут ще 8 років, а не 115 днів тому, гинули люди за Європейську Україну.
 
А пізніше, поки дехто Томос називав термосом і торкався плоттю до білих клавіш, кілька років поспіль парламент під тиском, та все ж уніфіковував наше законодавство з європейським. І навіть у Конституцію вніс норматив про євроінтеграцію.
 
Про титанічну роботу над євроінтеграцією всього пулу неурядових організацій – узагалі мовчу: їхні заслуги просто неоціненні.
 
А от якраз теперішні владоможці мають найменше заслуг перед європейською ідеєю. Точніше, взагалі не мають. Тож про 115 присвоєних собі днів може казати хіба злодій.
 
Ну але чОму я дивуюся? Он цьоця всіх дітей низької якості Г.Третякова не вгамується ніяк. Цього разу під її законодавчу гільйотину потрапили мобілізовані солдати. Третякова й слуги підготували законопроєкт, який ліквідовує мобілізованим на війну працівникам цивільну зарплату за основним місцем роботи. Досі діє норма, згідно з якою за тими, кого держава мобілізувала на свій захист, зберігалася середня зарплата за місцем роботи. Тепер її анулюють.
 
Про аморальність такого урізання навіть говорити несила. Важко уявляю, щоб воююча держава била по кишені своїх захисників. Не по кишені олігархів чи своїй кишені – а по пересічних людях із сіл і райцентрів, де кожна копійка на рахунку. Тим паче, коли мобілізовані чоловіки часто є єдиними годувальниками своїх сімей. Так ні! Треба їм урізати доходи, а собі далі купляти броньовані позашляховики.
 
115 днів іспанського сорому, 115 запитань без відповідей, 115 бажань провалитися й забутися, щоб не бачити того всього.
Ага, забудешся тут.
 
Новий омбудсмен, виявляється, був напарником зрадника Киви по справі контрабанди з окупованих територій, полюбляв кнопкодавити й займався підкупом виборців.
 
Епоха особливо обдарованих.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Агресор повинен зазнавати не лише санкційних ударів, але й воєнних. Далекобійною зброєю
Ця війна – переломний тест на здатність українців робити висновки
21 листопада - день двох не доведених до кінця революцій: змінилися прізвища, а не система
Час вийти і сказати, що воєнно-політичний вибір «іти до кінця» означає крах критичної інфраструктури