Емоційна наступально-звинувачувальна риторика стосовно польського Пшеводува неприпустима

 

Шото розпоясалися нарциси, аби ставати проти офіційної позиції Байдена, НАТО, G-7 і Польщі. Зірочку схопили? Корона виросла? Уявили себе міжгалактичними лідерами? Приступ самозакоханості? Заносить трошки?

 

Загравання у власну велич шкодить державницькій позиції. Для стимуляції антизахідних настроїв більше від офісу президента робить лише сімоньянша і соловьов. Треба припиняти це негайно і вертатися до статусної, а не пацанячої геополітики з акцентом на інтереси України, а не свої амбіції самостверджуватися.

 

Протиставлятися найважливішим союзникам – це стріляти собі в ногу. В нас є кому стріляти й без того. Польську тему треба закрити синхронно зі своїми бузями і крокувати далі до перемоги, яка можлива лише за умов західної підтримки.

 

А ще краще – почати готуватися до аудиту фінансової допомоги Україні.

 

З такою ініціативою виступили трампісти в США, і, ймовірно, вона з часом буде підхоплена деякими європейськими партнерами. Рано чи пізно це й так би сталося. Бо публічність витрат – основа західної демократії. Це в нас може бути все шито-крито під сімома печатями – а там ні. Платники податків (американці чи європейці) мають право знати, на що пішли їхні гроші, якщо наші платники податків спитати на мають права.

 

Право контролювати владу забране в українського народу через війну й виключні обставини, і всі це розуміють. Але західних донорів це не стосується.

 

Зрештою, дізнатися звіт по витратах було б корисно всім. Це не питання довіри чи недовіри, підозр чи натяків. Це – простесеньке питання прозорості й звітності. Бо жодна держава не має своїх грошей – лише народні. Всі уряди розпоряджаються не своїми коштами, а суспільними. Тож звітність - це святе.

 

Не бачу причин метушитися й ставати в позу буйвола. Той, хто дає гроші, має право поцікавитися доцільністю їх витрат. Як нема чого приховувати – то в чім проблема?