Діти війни: цієї осені до школи пішли ті, хто не знав мирного життя

У перший клас пішли діти, народжені у 2014 році. Їх називають "діти війни", бо за своє життя вони не знали жодного мирного дня.

Як святкують День знань в прифронтовій зоні та про що мріють першачки та їхні батьки?

Біла сорочка, напрасовані штани, портфель за спиною. Олександр Олександрович Корюк до школи готовий. Родина Корюків радіє сонячному і тихому дню. Кажуть, як це добре, коли не стріляють. Батько Олександр пригадує 2014-2015 роки: лінія фронту йшла буквально по Гранітному.

"Немовля на руках, сонце бачить у підвалі і все – ось наш першокласник. Йому було 10 місяців, коли ми поїхали, бо це було неможливо витримати. Дуже важко морально і психологічно – діти війни", – кажуть батьки хлопчика.

У 2014 році Гранітненську школу розбомбили: не було жодного заскленого вікна, не було навіть даху. Директорка Олександра Коссе пригадує, як вранці після потужних обстрілів приходила до школи і чекала.

"Думали, що жодної дитини не буде – ні, діти приходили. Жодного дня не було, щоб наші діти не приходили до школи. Їм чомусь здавалося навіть, що тут безпечніше", – розповідає директорка школи Олександра Коссе.

Війна добряче потрощила прифронтове містечко Гранітне – кругом посічені осколками будинки, ледь не половина мешканців виїхала. І у школі до війни було понад 4 сотні учнів, залишилося 153. З них 15 – "першачки". Попри карантин, сьогодні саме для них вирішили влаштувати повноцінне свято.

Перший урок у всіх класах – "Мій рідний край". Гранітне – село інтернаціональне, більшість мешканців уруми, або як їх ще називають греко-татари. Старші говорять переважно російською, а от діти, принаймні у школі, починають говорити українською.