Чому найдавніша рукописна книга періоду України-Русі «достояние России»?

Чому найдавніша рукописна книга періоду України-Русі «достояние России»?

Остромирове Євангеліє - пам'ятка культури світового значення - зберігається в Санкт-Петербурзі в Російській національній бібліотеці. Ця рукописна книга, створена в XI столітті, займає особливе місце в ряду найважливіших пам'яток культурної спадщини, що становлять безцінне надбання Росії.

Це інформація з офіційного сайту Російської національної бібліотеки і в ній представлено дві традиційні для ідеології «русского мира» міфологеми. Радіо Свобода розглянуло це питання та спростувало цю інформацію.

Перша міфологема називає тисячолітній рукопис «культурным достоянием России» відповідно до старої імперської схеми: Київська Русь – колиска трьох братніх народів, старший брат – російський народ, а відтак уся спадщина тисячолітньої Русі – «достояние России».

Зазначається, що на відміну від ідеологічних схем, історичні факти та наукові висновки у цій темі свідчать про інше. А саме: переписувач Остромирового Євангелія – дяк Григорій – був киянином, замовник – Остромир – походив з київського боярського роду і переписували та оздоблювали славетний манускрипт у Києві, в 11-му столітті – тобто за великокнязівської доби української історії.

Цей період в офіційній історії нашої країни сьогодні називають Україна-Русь або Київська держава. Таку назву запровадив видатний історик Михайло Грушевський.

Понад століття тому він науково обґрунтував висновки про тисячолітню традицію державотворення, яку Україна веде від Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і яку утворив український етнос:

«Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!»

Варіації на тему «общерусской истории», «общерусской народности», які до сьогодні популяризує російський президент Путін, Михайло Грушевський ще 1904 року назвав «пережитком старомосковської історіографічної схеми» або – якщо пряміше – «баламутством».

Доктор історичних наук Сергій Висоцький у монографії «Київська писемна школа 10-12 ст» (1998 рік) обґрунтовує створення Остромирового Євангелія у Києві, столиці України-Русі, й пояснює так:

«Київську протоукраїнську державу ми називаємо «Україною-Руссю» – терміном, що не має жодного відношення до московської Русі та Росії – пізніших державних утворень, які виникли за інших історичних умов».

Друга міфологема поєднує Остромирове Євангеліє з «истоками русской письменности и культуры».

Міфи на цю тему систематично поширює і президент Росії Володимир Путін. Так, в одній з останніх заяв він сповістив наступне:

«До XIII века был церковнославянский язык и близкий ему древнерусский язык, на котором писались летописи».

В монографії доктора Сергія Висоцького є добре пояснення щодо подібних висловлювань:

«Необізнані люди, читаючи сучасні історичні праці, часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі».

Коротко нагадаємо, що в основі церковнослов’янської (її ще називають старослов’янською) мови – мова староболгарська. Після Хрещення України-Русі 988 року ця мова стала панівною у богослужінні. Але вона була малозрозумілою для вірян і потребувала адаптації. З цієї причини, як пояснює доктор Сергій Висоцький, «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря. Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача».

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві.

«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою мовну культуру. Саме це і створювало неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».

Зазначається, що у Національній бібліотеці імені Вернадського є можливість ознайомитись із факсимільним виданням тисячолітнього рукопису і виписати просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Назвемо найтиповіші:

  1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
  2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
  3. 3. Тверде закінчення у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
  4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи, убиТИ. їсТИ…
  5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець, дівиця…
  6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
  7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
  8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у КИєві…

Наголошується, що у тексті Остромирового Євангелія ми також знайшли дуже давню граматичну форму української мови – форму двоїни: руці.

Така форма (дві книзі, дві руці) жила в українській мові від давніх давен і до 1928 року, коли комуністи на догоду «багатомільйонним працюючим масам Радянського Союзу» взялися за штучне зближення української мови з російською і заборонили використання великої кількості слів, синтаксичних конструкцій та мовних форм. Межи якими і ця прадавня форма двоїни. (Докладніше – у книзі професора Лариси Масенко «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду»).

Отже, названі приклади незаперечно свідчать про українську редакцію церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія і – відповідно – про тисячолітню давність української мови.

І як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, інакше й бути не могло:

«Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська (її ще називають російською) редакція церковнослов’янської мови почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18-го століття».

Тисячолітнє Остромирове Євангеліє належить до величної спадщини України та українського народу і є унікальною пам’яткою української мови, письменності та культури.

Лишається незрозумілим чому в Україні на 30-му році незалежності ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у навчальних закладах, національних музеях та академічних інституціях. А державна влада не звертає на це жодної уваги.

Зате цілком зрозуміло, чому Росія, озброївшись «русским миром», краде українську історію і переписує її під себе. Захоплення українських територій у 2014 році показує, для чого Путін заговорив про «древнерусский язык» і як це використовує його неоімперська політика.

Джерело 

Теги
<
Новини партнерiв
Схожi
Ірма Вітовська розповіла про зйомки в італійському фільмі
Культура
Ірма Вітовська розповіла про зйомки в італійському фільмі
Українська актриса Ірма Вітовська знялася в італійській комедії «Коза Ностра» і поділилася враженнями про зйомки...
«Хто не чув, той побачить». Кличко випустив книгу своїх цитат
Культура
«Хто не чув, той побачить». Кличко випустив книгу своїх цитат
Тільки внутрішньо вільна людина може і сама посміятися над собою, і іншим дати над собою посміятися...
В Україні презентували документальний серіал про нову українську культуру
Культура
В Україні презентували документальний серіал про нову українську культуру
«Спалах» - документальний серіал про нову українську культуру та її сучасних героїв і героїнь...
На фестивалі документального кіно в Італії переміг український фільм
Культура
На фестивалі документального кіно в Італії переміг український фільм
Стрічка Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не закінчиться» відзначено нагородою «Найкращий повнометражний документальний фільм»...
На екрани вийшов патріотичний серіал про козаків
Культура
На екрани вийшов патріотичний серіал про козаків
Патріотичний серіал «Козаки. Абсолютно брехлива історія» підкорив Україну...