30 років тому Вацлав Гавел очолив у Чехословаччині «Оксамитову революцію» і переміг

В ці дні виповнюється 30 років від початку Оксамитової революціїї в Чехословаччині, яка назавжди змінила обличчя Європи. Її лідером і натхненником був десидент, філософ і літератор Вацлав Гавел.

17 листопада 1989 року у Празі почалися антикомуністичні виступи, які менш ніж за два тижні призвели до краху режиму, який правив Чехословаччиною більше 40 років.

Революція відбулася безкровно і отримала назву «Оксамитової». Її лідером став драматург і філософ Вацлав Гавел, який незабаром зайняв пост останнього президента Чехословаччини і першого президента Чехії.  Незважаючи на те, що при ньому країна розпалася, Гавел все одно залишився у свідомості чехів героєм і незаперечним моральним авторитетом.

Шлях Гавела від дитини з багатої сім'ї до ізгоя і від ізгоя до світової знаменитості - це приклад драматизму долі, мужності, незламності і перемоги мудрості над політичними амбіціями.

Але що допомогло інтелігенту до мозку кісток очолити національний визвольний рух? Як не дивно, світогляд.

Моральна філософія Гавела укладалася у три поняття.

Перше це так звана «сила безсилих». На перший погляд, цей красивий лозунг не має відношення до дійсності, в якій влада належить сильним, а безсилі всіляко виправдовують цю свою ваду. Але, як не парадоксально, вираз «сила безсилих» ще менше підходить до ситуації, коли безсилі ні з того ні з сього раптом виявляються при владі. Ця ідея лягла в основу революції - однієї з небагатьох в історії, яка розпочалася і закінчилися безкровно.

Інший принцип - «життя в правді» - віддає месіанством і змушує запідозрити автора в ідеалізмі і тривіальності. Якщо слідувати звичному розумінню слова «правда», то з'ясується, що Гавел сам інколи зраджував своє власне вчення. І тим не менше Гавела не можна дорікнути в нещирості і нестачі рішучості дотримуватися цього принципу.

Замикає тріаду ідея «відповідальності», пов'язаної з «пам'яттю буття». 

На цих 3 принципах батько сучасної Чехії побудував свій політичний шлях і залишився в історії, як сильний і мудрий правитель.

Його авторитет був таким же винятковим, як і його біографія. Він з юних років був лідером, прокладав курс, йшов попереду і вказував іншим дорогу. Він не був одержимий собою, як це часто трапляється з ідеологами і політиками, навпаки - його відрізняли доброзичливість, ввічливість і скромність, така непритаманна нинішнім доморощеним поітиканам.

Але було в Гавелі те, чого немає у більшості сучасних політиків - він був справедливим і критичним не лише по видношенню до себе, а й загалом - до нації і держави.

Показовим є один важливий факт.

На відміну від більшості керівників держав, він мав мужність проситі вибачення за події минулого.

У 1938 році ідея захисту судетських німців стала для Адольфа Гітлера приводом для того, щоб анексувати значну частину території Чехословаччини.  Після Другої світової від 2 до 3 мільйонів німців було вигнано з Чехословаччини.

Десятиліттями чеські політики вважали, що це справедлива ціна за нацистську окупацію. Гавел же ще у 1989 році, до приходу до влади, заявив по телебаченню, що пора нарешті вибачитися перед судетськими німцями за депортацію, чим викликав обурення по всій країні.

У 1997 році, за його активної участі, Чехія і Німеччина підписали декларацію, в якій просили вибачення один перед одним за злочини, вчинені під час Другої світової війни і після неї.

Незадовго до відходу з поста президента Гавел ще раз попросив у німців вибачення, сказавши, що чехи повинні вміти визнавати «зло, яке здійснювали самі, нехай навіть у відповідь на чужу жорстокість».

Таким був Вацлав Гавел, 30 років тому зробивший революцію без єдиного пострілу.