18 +. Українська лайка

Лайка існує практично у всіх мовах світу – і в українській, звичайно, також. Але ми маємо не тільки свої традиції і лексику в цій справі, а й свій стиль, автентичну лексику і неповторне національне мистецтво виконання.

Чи не найперший літературний приклад вітчизняної лайки можна знайти в поемі «Енеїда», де Іван Котляревський для колоритного опису героїв вживав чимало лайливих слів. Серед них: Юнона – суча дочка, Венера – плюгава, невірна, пакосна, халява, Нептун – «іздавна був дряпічка», Еол – хабарник. Також вживались слова «дурень», «морду розміжжу», «чортові сороки».

Українська лайка, на відміну від російського мату, має свої особливості і, навіть, традиції – лайка в українському «виконанні» виступає скорше як творче мистецтво, ніж як простий набір принизливих слів. Також, на відміну від росіян чи американців, які вживають грубі назви статевих органів та процесів, в яких ці органи можуть бути задіяні, в українській традиції з давніх часів повелось вживати вирази-прокльони. Щоправда, «прокльони» скорше не злі, а смішні або фантазії на тему недолугих негараздів чи анекдотичних випадків.

Як лаються українці?

Загалом в Україні лайка в основному пов’язана із справлянням природних функцій організму, тобто сконцентрована на лайні, а не на сексі, як, наприклад, у Московії. Найуживанішим є слово «срака», яке здавна використовувалось в безлічі контекстів, починаючи від варіантів посилання опонента саме туди, до фізичного пред’явлення дупи, як образливого жесту. Також часто використовуються «споріднені» з темою слова: гімно, гімно собаче, гімнюк, засранець, серун, дристун, бздюха.

Також характерним для вітчизняної лайки є використання різного роду прокльонів, які як правило формулюються конструкціями «а щоб тобі…» («хай йому», «най ті») та «бодай» (тобто, Боже дай), після яких має йти побажання. Бажають же українці чого завгодно – від «жити на одну зарплату» до «трясці». Дуже розповсюдженими у наших краях є три вислови: «трясця його матері», «шляк би його трафив», та «хай йому грець».

Ці вислови настільки міцно увійшли в мову саме у формі сталих виразів, що люди давно вже забули справжнє значення окремих слів. А слова ці зовсім не такі невинні, як би хотілось. До прикладу «трясця» означає хворобливий стан лихоманки, «шляк» – це «удар» або «інсульт», а «грець» означає епілептичний удар,  хоча у висловах "Хай йому грець!", "Якого грецця тут робиш?" тощо це слово також уживається в значенні "чорт". Також  галицька "холєра" теж використовується дуже часто.

Українці переважно лаються по-доброму або по-смішному, бажаючи об’єкту своєї лайки не зла, а якихось смішних речей або дрібних негараздів, типу:

• А щоб швидкою Настею тут тебе зносило…
• А щоби нижче пояса зціпило за пупа…
• А щоби пуп той вилисів, як від маку ступа…
• А щоб тобі чорне було…
• А щоб тобі відмовили, як чогось попросиш…
• А щоб твоєю мордою просо молотили…
• А щоб ти луснув…
• А щоб тобі заціпило…
• А щоб тобі повилазило… (вживається коли хтось чогось не бачить, або не побачив)
• А щоб тобі заклало…
• А щоб ти не діждав…
• А щоб ти всрався, як маленький був…
• А щоб вам пусто було…

Треба зауважити, що кожен український регіон має свої мовні традиції, діалекти і в лайці також.

Так, на Прикарпатті лайка завжди мала дуже делікатні та обережні форми. Як тепер, так і у старі часи нечистий був одним із головних "персонажів" народних лайок. Однак, щоб, заваруй Боже, не накликати його на себе, навіть лаючись, люди уникали називати його на ім'я, особливо в хаті та ще при святих образах. Натомість, про нього говорили "тот, препав би!", "антихрист" або "анціяш", "рогатий", "сатана", "щезник" і т.д. В селі Цуцилів на прикарпатській Гуцульщині люди розповідали про одну хату на околиці, що її вже кілька разів перепродували, та ніхто в ній не може жити, бо там живе "малий".

Крім того, говорили, наприклад: "Анціяш би тя не вхопив!", не просто остерігаючись називати нечисту силу на ім'я, але й боячись вимовити власне сам прокльон, щоб він не впав на того, хто його промовляє. Оберігаючись від нечистого та від злих людей-ворожбитів, на Верховині хрестилися, кажучи: "Осцина бы 'му!", "Цураха бы 'му!" Останній вислів, до речі, дуже давній; він споріднений з дохристиянськими заклинаннями-оберегами типу "Цур(ь) та пек йому!"

Чи не найпопулярнішою та найколоритнішою закарпатською лайкою був і зараз лишається фрас. Тепер це слово також уживають у значенні "чорт", хоча раніше воно означало страшну хворобу, частіше епілепсію (казали – "Фрас 'му є!", якщо хтось так злостився, що аж слина текла з рота) або божевілля. Можливо, слово це споріднене зі словом франца, що означало "французьку хворобу", сифіліс. Тож, бажаючи комусь щось зле, казали: "Фрас бы 'тти бив!" А про жінку, що метушиться, мов дзиґа, говорили: "Крутиться, як фрасова каріка!"

Лихослів'ям наші предки найчастіше накликали на співрозмовника саме страшну хворобу: "Ґута бы тя вбила!" ("ґута" – нагла смерть від мозкової кровотечі), "Ґалиба би тя з'їла!" ("ґалиба" – халепа, клопіт), "Бери тя невоя!" ("невоя", походить від "неволя" – біда, злидні, а також, оригінально, знову ж – епілепсія; звідси ж – "неволяшний"), "Іди до фени!" ("фена" – виразка, гнійник; цікаво, що в чеській та словацькій мовах слово fena означає "сука"). Означені вислови були поширені також і в інших мовах карпатського реґіону – словацькій, угорській, румунській. Погрожуючи, говорили: "Доб'ю тя на кал!", тобто "на болото, грязь", "на ніщо".

"Ти, дуня з трудоднями!" (тут на радянський вислів, відомий в багатьох реґіонах колишнього СРСР, на Закарпатті, можливо, наклалось старе слово дуня – те саме, що і, перепрошую, закарпатська гузиця, чи польсько-галицька дупа), чи – коли згадували про якусь дурницю, то казали, зневажливо махнувши рукою, що це – "пессій омах" або "песся гойдиця"... Тут уже фігурували, статеві органи, відповідно, пса чи суки.

Загалом лайку різних народів часто поділяють на декілька підвидів, які пов’язані з головною темою, на якій зосереджені образи. Так, для багатьох європейських країн найбільшою лайкою вважається звинувачення в неохайності. У такій копроректальній лексиці провідне місце займають вирази, пов’язані з відправою природних потреб – це тип, наприклад, німців і французів. Інший вид – це ненормативна лексика, в якій головними є образи, пов’язані зі статевими органами. Така лайка є провідною, скажімо, у американців, росіян і англійців.

Британська телерадіокомпанія BBC кілька разів проводила дослідження щодо того, які слова в цій країні вважаються найбільш грубими. У 2000 році такими стали cunt, motherfucker, fuck, wanker, nigger, bastard, prick, bollocks, arsehole, paki, shag, whore, twat, piss off, spastic – при цьому деякі з них – paki, nigger, bastard, prick – насправді не є власне нецензурною лексикою, але вважаються неприпустими через національні і культурні особливості.

Є і досить незвичні випадки, наприклад, в японській мові образа будується спеціальною будовою речень та фраз, що порушують звичайні норми ввічливості. В багатьох країнах найсильнішою образою вважається богохульство.

Система української лайки грунтується геть на інших засадах, аніж лайка московська. Кацапські матюки – сексоцентричні або ж відгенітальні. В основі їх – статевий акт, часто збочений, органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні характеристики.

Матюки українські – копроректального типу, вони пов’язані з актом дефекації, з ефекторним органом та продуктом цього акту. Цим українська лайка близька до лайки європейської. Порівняйте: французьке merde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch, польське gowno.

Лайка досить легко лягає на мову, але часто  ріже вуха. Напевно, не можна знайти людину, яка жодного разу в своєму житті не чула лайливих слів від інших людей або не матюкався сам.

Учені кажуть, що люди, які часто і багато вживають у промові лайливі слова, роблять так не через бідність словникового запасу і нездатності висловити свою думку іншим чином. Виявилося, що здатні згадати багато лайливих слів різного типу також знають і можуть швидко згадати максимум слів в інших лексичних категоріях. Іншими словами, гіпотеза про "бідність словникового запасу" матюкливих людей не підтвердилася.

Отож, гарно і інтелігентно лаятися теж треба вміти і щоб не забруднювати цей процес до непристойного та не використовувати російські кальки, згадаймо що наш народ має творчий доробок і в цій царині.

По-злому і по-смішному

Хоча ми і не радимо вам вживати таких висловів, однак ви можете, принаймні, посміятись винахідливості українського народу, який придумав досить багато смішних експресивних висловів, переважно без використання «матів»:

А щоб твоя дружина з кумом повелася та дупа по шву розійшлася;

Дурний тебе піп хрестив (про дурну людину);

А щоб тебе муха вбрикнула;

Тиць моя радість (означає подив. Пізніше перетворилось на «тиць-пердиць по-рускі здрасті»);

То мені потрібне, як до дупи дверці;

Дурний, як сало без хліба;

Най тебе двері притиснуть;

Най би ті всі зуби випали крім одного, який би тебе болів усе життя.
А щоб тебе підняло і гепнуло (вертіло)…

А щоб йому голова облізла…

А щоб тобі добре було…(вживається і як лайка)

А щоб ти здоровий був…(вживається і як лайка)

А щоб ти падло дристало та й дристало…

А шоб тобі булька з носа вискочила…

А щоб тебе муха вбрикнула…

А щоб тобі курка на ногу наступила…

А щоб тобі рачки лазити…

А щоб ти скис!

А щоб ти сказився!…

Дурний як ціп…

Стара кляча…

Срав пес їхній матері…

Най ті качка копне!…

Всрався тай криво!…

Дідька лисого тобі дам…

Іди до бісової матері…

Вражі діти…

Бісова ковінька…

Дам по макітрі…

Де його чорти понесли? (вживаеться, як хтось кудись пішов, або десь забарився)

Пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі?

Зацідить в зуби…

За патли та в пику (потилицю)…

Діждався сраної немочі…

Морда — хоч пацюків бий…

Морда — що й возом не об’їдеш…

Стули пельку… (теж саме, що й «закрий рота»)

Тю (тьху), на тебе!

Чого балухи вилупив? (те саме, що й «чого дивишся?»)

Срали-мазали…(те саме. що й «зробити щось абияк»)

Чого шкіришся? (те саме, що й «чого смієшся?»)

Одною сракою на два базари…(те саме, що й «сидіти на двох стільцях?»)

Варто зауважити, що текст про українську лайку був би неповним без найзнаменитішого її приклада: листа козаків турецькому султану, ймовірно, Мехмеду IV: «Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб'єш?! Чорт ти, висрана твоя морда. Hе будешь ты, сукин син, синiв христіянських пiд собой мати, твого вiйска ми не боїмося, землею i водою будем битися з тобою, враже ти розпроклятий сину! Распронойоб твою мать! Вавілоньский ты жухар, Македонський колісник, єрусалимський бровирник, Олександрiйський козолуп, Великого і Малого Египту свинар, вірменська злодіюка, татарський сагайдак, Кам'янецький кат, у всього свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида онук, а нашего хуя крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, рiзницька собака, нехрещений лоб, мать твою йоб. От так тобi козаки відказали, плюгавче! Не будешь ти i свиней христiанських пасти. Теперь кончаємо, бо числа не знаємо i календаря не маємо, мiсяц у небi, год у книзі, а день такий уже як і у вас, поцілуй за те у сраку нас!»

.

До речі у «Вікіпедії» є чотири версії цього листа, кожна з яких містить доволі грубі вислови. А на деяких форумах можна зустріти і версії, в яких ще більше лайки. Дехто стверджує, що українці ніколи не вживали жодної лайки, а найбільшою грубістю було назвати людину псом, свинею чи чортом. Це не так. Експресивні вислови існують у будь-якій мові.

Хочеться сказати, що ми не пропагуємо лайку як таку, однак хочемо звернути увагу, що експресивні вислови існують у всіх без виключення мовах, і, якщо не вдається обійтись взагалі без них, то краще вживати рідну солов’їну, ніж запозичені російські чи американські мати. Тим паче що українською мовою ви маєте можливість гніватись так творчо і смішно, що нікого цим не образите.