Найкрасивіші міста України

З 1951 по 1991 стровинна Жовква називалася Нестеров на честь відомого російського авіатора часів Першої світової Петра Нестерова, який першим у світі у передмісті Жовкви виконав «мертву петлю».

Районний центр Львівської області, Жовква розташована за 35 кілометрів від українсько-польського кордону, на роздоріжжі міжнародних автошляхів на Польщу та Прибалтику. Була заснована у 1368 році, а міські права отримала у 1603. Відома як місто ремісників, славилася самобутньою школою різьби по дереву.

Древня межа земель та князівств Червоної Руси — Галичини, Волині, Звенигородського, Белзького князівств. Біля підніжжя гори Гарай (365 м) перетиналися важливі торгівельні шляхи Червоної Русі.

У XVII столітті Жовка стала резиденцією польського короля Яна III Собеського, який зіграв значну роль у розбудові міста. Взагалі, Жовкву збудовано за принципом "ідеальних міст" доби Ренесансу.

До видатних історико-архітектурних ансамблів відноситься добудова історичної Ринкової площі із замком 1594 р., костелом Св. Лаврентія XVII ст., Василіанський (XVII–XX ст.) і Домініканський (XVII–XVIII ст.) монастирі. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества та синагога в стилі Ренесанс. На невеликій території історичного центру знаходиться близько 55 пам'яток архітектури, в тому числі і світового рівня.

Ще за часів Київської Русі наприкінці XII століття на місці Кам'янець-Подільського стояли дерев'яні захисні споруди, збудовані князем Данилою Галицьким для боротьби з монголо-татарськими ордами.

Королівське місто в складі Речі Посполитої, головна адміністративно-територіальна одиниця Західного Поділля, місто є безумовно одним з найкрасивіших в Україні.

Більше того, протягом півтора роки, з 22 березня 1919 по листопад 1920 тут була столиця Української Народної Республіки.

У Кам'янці-Подільському численні історико-архітектурні пам'ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV—XVI століття, перебудований у XVII—XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев'яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття) тощо.

Кам'янець-Подільський називають «містом семи культур» за кількістю національностей, що робили внесок у його розвиток. У різні часи на території міста проживали українці й поляки, євреї, литовці, турки і татари і вірмени.

Майже щороку у місті проходить яскравий фестиваль повітряних куль.

Як тільки не називають столицю Буковини, і «український Париж», і «українська Венеція», і «місто Гаррі Поттера». Дивовижно красиве місто з вишуканою оригінальною архітектурою і затишними, майже камерними, вулицями. Безумовною прикрасою його є Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Він вражає як своїм неймовірним зовнішнім виглядом, так і таємничою своєю історією. Його було відкрито 4 жовтня 1875 р. згідно з указом австрійського цісаря Франса Йосифа і тоді він складався всього з 3 факультетів: філософського, теологічного та юридичного. Нині на 16 факультетах університету навчаються майже 13 тис. студентів. Легенди цього вищу потребують окремого опусу. 

Столиця Буковини розташована на південному заході України у 40 км від румунського кордону. Населення Чернівців складає трохи більше чверті мільйона осіб. Проте місто цілоріч наповнене туристами з усіх усюд.

На півночі України лежить місто, яке сприймається радше як музей просто неба, ніж просто давнє місто. Це стровинний Чернігів.

Його початкова історія окута містикою, легендами, переказами і гіпотезами.

Достовірно відомо, що перше поселення на території сучасного Чернігова виникло 3 тисячі років тому над річкою Стрижень, яка нині протікає через центр міста. Протягом III–VII ст. нашої ери в межах міста існувало вже кілька ранніх слов’янських поселень. Початок безперервного існування Чернігова поклало поселення сіверян, які оселилися поміж річками Стрижень та Десна у ІХ сторіччі.

Перша літописна згадка про Чернігів датується 907 роком, коли князь Олег здійснив похід на столицю Візантійської імперії Константинополь. Після успішного завершення походу Олег уклав з імператором договір, у якому серед міст Русі на почесному другому місці після Києва стояв саме Чернігів.

Наприкінці Х ст. для захисту міста було споруджено потужний вал зі стінами і глибоким ровом. Захищена укріпленнями територія  стала основною частиною давньоруського Чернігова, яка й понині зветься Дитинець.

 У місті багато релігійних споруд X-XIII століття, є навіть тисячолітні церкви, які зберегли традиційний візантійський архітектурний стиль, як наприклад собор Бориса і Гліба, Спасо-Преображенський собор або П'ятницька церква.

Від Києва до Чернігова лише 2 години ходу або 140 кілометрів авто або пасажирським транспортом, тому багато киян на вихідні відвідують давньоруську столицю сіверян.

У Чернігові безліч екскурсійних бюро, які проводять різноманітні екскурсії: містичні, пивні, історичні, пізнавальні, церковно-паломницькі тощо. 

Тому ласкаво просимо до Чернігова, тут ви не загубитеся!

Чарівне місто у Центральній Україні на берегах Південного Бугу,  Вінниця, славиться не лише своєю багатою історією, але й різноманітними відзнаками, якими її неодноразово нагороджували і навіть визнавали найкомфортнішим містом в Україні.

Історія міста доволі цікава. Заселені ці території були ще з давніх часів. З середини X століття тут жили племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Потім понад 100 років на місці Вінниці панувала Золота Орда. В другій половині XIII століття тут був створений Подільський улус, який ділився на тьми (округи). Згідно з літописними джерелами, управляли цим улусом три татарських брати — «отчичі та дідичі Подільської землі» Котлубей, Хачибей і Дмитро. А після того, як війська литовського князя Ольгерда взяли верх над татарами і їх спільником Дмитром, Поділля відійшло під владу литовського князівства. Пізніше за Люблінською унією 1569 року Вінниця входила до складу Польщі, а у 1640 році отримала Магдебурзьке право.

Після другого розділу Польщі у 1793 році Поділля і Брацлавщина відійшли до Російської імперії й утворили Подільську губернію. 

Історія міста дивовижна. Вінниця була навіть столицею України.

2 лютого 1919 Директорія УНР через складну політичну обстановку переїхала у Вінницю. Директорія тоді була вищим органом державної влади, тому на цілий місяць Вінниця стала столицею України.

З 1931 року й досі місто є адміністративним центром Вінницької області.

Родзинкою Вінниці є майже два десятка різноманітних фонтанів, перлиною з яких є світломузичний фонтан "Рошен".

Вінниця є одним з найприбутковіших міст України.

Внаслідок збройної агресії Росії проти України «шахтарська столиця» України місто Донецьк перейшло під контроль російських військ і нині визнане Верховною Радою України тимчасово окупованою територією. 

До початку агресії Донецьк був справжнім промисловим та фінансовим мегаполісом України, центром найбільш економічно розвиненого регіону, в якому було сконцентровано високий промисловий і науковий потенціал, розвинена інфраструктура й виробнича база, на високому рівні був спорт і масові видовища.

До війни в місті працювало понад 20 000 підприємств малого і середнього бізнесу, а обсяг виробництва сягав понад 50 млрд грн.

Історики вважають датою заснування Донецька 1779 рік, коли після зруйнування Катериною II Запорізької Січі у 1775 році українські козаки започаткували слободу Олександрівка на честь старшого сина імператриці Олександра. Тоді в Олександрівці мешкало 206 чоловіків і 135 жінок.

Майже через 100 років у 1869 валлієць Джон Юз на околиці Олександрівки розпочав будівництво металургійного заводу і назвав селище Юзівка. У травні 1917 Юзівка, з населенням вже 70 тисяч мешканців, отримало статус міста. Головну частину населення становили переселенці з Південної України, Центральної Росії та греки Приазов'я.

У 1924 місто було перейменовано на Сталіно. Свою нинішню назву Донецьк отримав тільки у 1961 році.

До війни у місті було 11 кінотеатрів, 53 Палаци культури та клуби, 140 музеїв та 368 бібліотек.

Донецьк був щедрим на видатних особистостей. Тут народився відомий український поет-десидент Василь Стус, знаменитий оперний співак, лірико-драматичний тенор Анатолій Солов'яненко, український балерун Вадим Писарев, громадський діяч і дисидент Іван Дзюба, українська гімнастка Лілія Подкопаєва, багаторазовий рекордсмен світу зі стрибків із жердиною Сергій Бубка, українська журналістка, письменниця і поетеса Ірен Роздобудько та багато інших.

Маємо сподівання, надію і віру, що шахтарську столицю зрештою буде повернуто в обитель Української держави.

Заснування Харкова козаками міцно закарбувалося в усній народній традиції. В одному з численних переказів розповідається про міфічного козака Харка, який нібито заснував місто. Йому навіть встановили па­м’ятник. Серед засновників також згадується і козак Іван Каркач – особа насправді легендарна. Проте з архівних документів випливає, що, найімовірніше, загін козаків у 1654 році очолював отаман Іван Кривошлик, а не міфічний Харка або Каркач. І саме йому мають бути віддані лаври харківського осадчого. Між тим це всього лише історія, а Харків місто насправді молоде і дуже жваве.

Харків сьогодні це одне з найбільших міст України, де мешкає близько 1,5 млн чоловік. Місто, що розкинулося на площі понад 300 кв.км, з півночі на південь на 24 км, зі сходу на захід - на 25 км. має понад 2,5 тисяч проспектів і площ, вулиць і провулків. Тут розкішні парки, чисті сквери, численні фонтани, величні собори і багато кав'ярень і ресторацій. 

Харків - найбагатша агломерація і один з найбільших промислових центрів України. За науковим і освітнім потенціалом Харків посідає друге місце в країні. Вперше в Європі у Харкові було розщеплено атом, досліджено природу надпровідності, створено найбільший радіотелескоп, розроблено основи теорії коливань в плазмі, процесів розсіювання повільних нейтронів у кристалах. 

У міста величезний спортивний потенціал. Тут працюють 19 стадіонів, 850 спортивних майданчиків, 363 спортивних зали, 19 басейнів, понад 40 тенісних кортів і сучасний гольф-клуб. Тут тренувалися світові і олімпійські чемпіони. Тут базується один з найкращих футбольних клубів країни - "Металіст".

Харків дуже багатонаціональний: тут з давніх-давен живуть українці і росіяни, поляки і євреї, німці і вірмени, болгари і татари, білоруси і греки, цигани і латиші, представники інших народів Європи та Азії. У місті є 50 національно-культурних об'єднань, католицька і протестантська церкви, синагога, мечеть, молитовні будинки інших релігійних конфесій, 15 шкіл з поглибленим вивченням культур національних меншин.

Харків ще й перлина архітектури.  Пам'ятник Тарасу Шевченку 1935 року вважається найкращим серед більш ніж 250 інших монументів Кобзареві в усьому світі. Його висота сягає 16,5 м. Успенський, Покровський і Благовіщенський собори, фонтан «Дзеркальний струмінь», знаменита будівля Держпрому і одна з найбільших площ у світі - Площа Свободи, що міститься майже на 12 гектарів, - все це створює неповторне враження не лише у численних туристів, а й в самих харків'ян.

Красуня Одеса має цікаву і драматичну історію, неперевершену імперську архітектуру, своєрідний місцевий колорит та гумор, про який без перебільшення знають у всьому світі. 

Одеса - найбільше місто на півдні України і одне з найдавніших поселень північного Причорномор'я з історією, яка сягає кількох тисяч років. Неодноразова зміна назви, етносу, мови і держави яскраво відобразилося на населенні Одеси: одесити вважали і вважають себе виключно громадянами Одеси і нічого більше. 

Колись це місце населяли скіфи, потім греки, потім римляни, потім гуни, потім авари, болгари, хозари і угорці, аж поки давньослов'янські племена тиверців та уличів не стали домінувати тут на повну силу. 

З початку XIV сторіччя ці землі підпали під панування Великого князівства Литовського. А з 1484 їх завоювала Османська імперія, яка стару литовську фортецю назвала тюркською «Новий Світ» («Єні-Дунья»), а містечко біля неї - Хаджибей.

Реальна розбудова міста почалася відтоді, коли 7 червня 1794 року російська імператриця Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та купецької пристані. А розквіту тоді ще маленького портового містечка багато у чому сприяв прихід генерал-губернатора та градоначальника Одеси Армана Емманюеля дю Плессі, герцога де Рішельє. За час його перебування населення міста виросло у 15 разів.  За часів управління Луї де Ланжерона у 1819 році Одеському порту було надано режим порто-франко, тобто безмитного ввезення та вивозу товарів.

У 1905 році сталося одна з найвизначніших подій революції 1905—1907 років. Матроси панцерника «Князь Потьомкін-Таврійський» підняли повстання. Після захоплення панцерника матросами, «Потьомкін» прибув до Одеси і у місті почалися масові безлади. За даними сучасних ізраїльських істориків, в Одесі під час матроських погромів загинуло близько 400 євреїв. 

Після проголошення Української Народної Республіки у 1917 році в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке завершилося перемогою українських військ. Місто багато разів переходило з рук у руки, аж поки остаточно у лютого 1920 року в Одесі не була встановлена радянська влада.

Історія Львова дивовижна. Місто, збудоване понад 760 років тому на перетині важливих торгівельних шляхів, неодноразово переходило з рук у руки під володарювання різних європейських країн і монархів. Унікальним чином місто зуміло перебрати від кожного зі своїх загарбників певну частину культури, традицій і знань.

Достойменно відомо, що Львів було засновано у часи правління Данила Романовича з династії Рюріковичів. Перша згадка про місто датується 1256 р. Назване місто на честь сина князя Данили Галицького Лева - Львовом.

У середині XIV ст. місто захопив Казимир ІІІ, і відтоді Львів на більш ніж 400 років став частиною королівства Польщі. У 1356 р. місту було надано магдебурзьке право. Католики з німців і поляків, русини, вірмени та євреї сформували тут свої національні громади та квартали.

Внаслідок «Великої пожежі» 1527 р. було майже повністю знищено обличчя середньовічного Львова. Згодом за проєктами італійських архітекторів місто прибрало зовсім нового вигляду - ренесансного.

Завдяки діяльності церковних організацій, Львівської братської школи та Львівського єзуїтського колегіуму у місті розвивалась освіта, наука, було зібрано чимало музейних колекцій та започатковано книгодрукування кирилицею і латиною.

У середині XVII ст. у місті сформувалося вже понад 30 ремісничих цехів, а проживало близько 25 тис. осіб різних національностей. Стіни Львова витримали облогу козацького, турецького та московського війська, але місто було взяте штурмом шведською армією Карла XII у 1704 р.

Унаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772  Львів потрапив під владу австрійської корони і незабаром став столицею провінції «королівства Галичини та Володимирії».

Відповідно до ідей просвітництва та «Йозефінської касати» місто значно змінило свій вигляд. Було розібрано середньовічні мури, а на їхньому місці прокладено нові вулиці.

Згідно з наказом імператора чимало монастирів та церков перетворили на урядові приміщення: митниці, в’язниці, бібліотеки і т.д. Навколо старого Львова постала нова австрійська забудова у стилі класицизм. Національні громади міста опинились у рівному правовому становищі перед австрійською короною. У другій половині ХІХ ст. місто пережило справжнє піднесення в економіці та культурі.

Завдяки відкриттю нафтових родовищ у Галичині та розвитку численних підприємств  у XIX сторіччі Львів стає важливим економічним і фінансовим центром. У 1861 до міста проведено першу на терені України залізничну колію, що з’єднала Львів і Перемишль. На межі ХІХ-ХХ ст. навколо австрійського «корзо» виникають нові урядові та фінансові установи: будівля Галицького сейму, Дирекція Залізниці, Галицька ощадна каса, Львівська філія Празького кредитного банку, Кредитне земське товариство та інші адміністративно-офісні споруди доби історизму. У 1894 було прокладено першу у місті лінію електричного трамваю.

Поряд з економічним піднесенням відбувався і культурний поступ. Після засклепіння р.Полтви на місці сучасного проспекту Свободи новий центр міста було довершено будівлями Оперного театру та Національного музею. Але стрімкий розвиток політичного, економічного та культурного життя одного з найпривабливіших міст Австро-Угорської імперії перервав початок Першої світової війни.

У ніч на 1 листопада 1918 року у Львові пройшов Листопадовий чин -взяття влади українцями. І вже 13 листопада 1918 року було офіційно проголошено Західноукраїнську Народну Республіку зі столицею у Львові.

Революційні дії завершилися окупацією Галичини поляками і приєднанням міста Лева на довгих 20 років до Польщі. У 1939 згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і ввійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши у місті ряд промислових гігантів. Саме за часів радянщини Львів став найбільшим україномовним містом України (близько 80 % мешканців) і центром національно-визвольного руху, який привів 24 серпня 1991 року до проголошення незалежності України.

Наразі Львів чи не найпопулярніше туристичне місто України і одне з найкомфортніших для життя. Тут сотні прекрасних готелів і більше тисячі різних  кав'ярень, цукерень та ресторацій. 

Вища школа Львова є відомою на весь світ і має давні наукові традиції. Саме у місті Лева засновано перший в Україні університет та перший у Східній Європі виш технічного спрямування. Сьогодні тут працює 8 установ Національної академії наук України, що виводить місто на друге місце щодо наукового потенціалу відразу за Харковом.

Культурне життя міста також вирує. Прекрасні театри і студії, кінотеатри і шоу-арени, музеї і виставки не дають львів'янам і гостям західноукраїнської перлини розслабитися і бездіяти. Місто просто наповнене різними перфоменсами і презентаціями.

Окреме місце у росповіді про Львів займає архітектура. У місті розташовано найбільше пам'яток архітектури серед усіх українських міст і незважаючи на те, що воно сильно постраждало під час світових війн, в ньому тим не менше відображено багато європейських стилів та напрямків, відповідаючих різним історичним епохам. Саме тому Львів було занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Ще нікого місто Лева не залишило байдужим до себе.

У 1982 році Київ пишно відзначив свій 1500-літній ювілей. Проте ця дата реально була компромісом між найдавнішою згадкою міста у вірменських літописах і літописною датою заснування Київської Русі. Москва ніяк не хотіла погоджуватися з тим, що найдавніше поселення на території Києва існувало ще 2500 років тому і дату було вибрано ледь не навмання. Про численні згадки у Матенадарані, найбільшому у світі сховищі давньовірменських рукописів, вирішили забути. Проте у багатьох аналах світу існує згадка про відвідини Київських пагрбів святим апостолом Андрієм Первозваним, який жив на початку І століття нашої ери. За легендою саме на тому місці, де апостол встановив хрест, згодом архітектором Растреллі було збудовано Андріївську церкву.

Так чи інакше столиця України є одним з найбільших і найстаріших міст Європи. За «Повістю временних літ», Київ було заснувано на «шляху із варягів у греки» полянським князем Києм і його братами Щеком і Хоривом та сестрою Либідь. Згідно з археологічними даними початок безперервного розвитку Києва датується V сторіччям нашої ери.

Київ у різні часи був столицею Русі, Київського князівства, Великого князівства Руського, Української Народної Республіки, Української Радянської Соціалістичної Республіки та Української Держави тощо. Називали Київ по-різному: і Азагоріум, і Куяба, і Кьонугард, і навіть Манкермен. Минають сторіччя і навіть тисячоліття, а древній Київ дедалі молодшає на очах.

Старовинний Київ був побудований на правому березі Дніпра, на семи пагорбах Київського плато, густо порізаного сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву, Лису та інші. Саме на цих пагорбах у 1051 році Ярославом Мудрим було побудовано печерний монастир світового значення - Києво-Печерську Лавру.

Місто з давніх давен було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою та мусульманським світом. Є згадки про те, що у доварязький період Київ був ледь не найбільшим хазарським базаром у Європі, одною з ключових точок знаменитого Шовкового шляху. А після хрещення Русі у 988 році став важливим центром митрополії Константинопольського патріархату.

Головною брамою міста в цей час були Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів. Збудована у 1037 році Софія Київська аж до ХІІІ століття була головною церквою Русі і місцем поховання великих князів київських. Нинішнім прекрасним станом стародавньої церкви ми маємо завдячувати митрополиту Петру Могилі і гетьману Івану Мазепі, які наприкінці XVII століття повністю реконструювали храмовий комплекс.

У 1240 році Київ захопили війська Золотої Орди під командуванням Батия і зруйнували Княжий град дощенту. Місто на довгі роки занепало. Лише у  1321 році, після того як на київський престол зійшов перший князь із роду Гольшанських, місто знову ожило. А у 1363 році Київ було приєднано до Великого князівства Литовського і після ліквідації Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право, а у 1596 Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

З 1625 року Київ став центром козацького Київського полку, який згодом в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. В той час місто було найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави зокрема. Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Києвом фактично стала керувати московська адміністрація. А за «вічним миром» 1686 року Київ вже остаточно відійшов до Московської держави. Пам'ятками козацької доби в місті залишилися лише мазепинські церкви.

У ХІХ столітті в Києві після періоду культурного небуття з'являються університет і оперний театр, телефон і телеграф, трамвай і жвава торгівля. Проте попри ліберальну політику, імперський уряд проводив у Києві досить жорстку русифікацію польського, українського і єврейського населення міста. 

3 березня 1917, після падіння царського режиму, Київ став центром боротьби за українську державність і в місті було створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 Рада III Універсалом проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу  у 1920 Київ остаточно повернувся під ярмо радянської влади. Статус столиці України Києву було повернуто лише у 1934 році. Київ став типовим номінклатурно-радянським містом. Проте архітектура нагадувала киянам про славні часи минулого.

Радянська влада, наче орда, зруйнувала більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий, Трьохсвятительську церкву, Богоявленський та Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги та багато інших. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм героям та ідеологам. Проте за радянських часів місто потужно індустріалізувалося, відкрилося метро, запрацювали нові театри і спортивні арени.

У 1991 Київ нарешті став столицею незалежної України, а його гімном стала пісня «Як тебе не любити, Києве мій!». Київ є найбільшим містом України з сьомим за чисельністю населенням у Європі. Тут живе біля 3 млн людей. Мером міста є екс-чемпіон світу з професійного боксу Віталій Кличко. Жителі Києва називають себе кия́нами вже тисячу років ще з князівських часів, що відображено у Повісті временних літ.

Тут живуть галичани і донечани, лучани і вінничани, чернівчани і запорожці, одесити і дніпряни... - українці, росіяни, євреї, поляки, німці і болгари родом з різних куточків більш ніж 40-мільйонної України. Київ радо відкриває двері усім охочим і приймає новачків у велику сім'ю киян. 

Архітектурно Київ давно став еклектичним. Поруч з хмарочосом тут і церква царських часів і невеличка хрущовка, неподалік від костьола -синагога, а поруч з консерваторією - МакДональдс. Київ наповнений різноманіттям: тут і лютеранська кірха і церква мормонів, і потужний націоналістичний рух і впливова проросійська опозиція.

У Києві проживають представники близько 130 національностей. Проте більшість населення становлять українці — 83 %. ВВП на душу населення тут на 75 % вищий за середній показник по країні. Безробіття нижче за 5 %. Ключовими секторами економіки міста наразі є роздрібна торгівля, інформаційні технології та фінанси.

Київ - мекка туризму. Щороку його відвідують понад 1,5 млн туристів. Тут прекрасні готелі, ресторани різноманітної кухні, тисячі барів і кафе. Сюди приїздять на матчі своїх збірних десятки тисяч уболівальників, а Олімпійський стадіон є найкомфортабельнішою ареною країни. 

Київ по праву очолює рейтинг найкрасивіших міст країни. Без Києва важко уявити Україну і навіть Європу, настільки велике місце він займає в історії і культурі.