Журналісти про дослідження КМІС щодо війни: «Усі готуються до гіршого, але сподіваються на краще»

Журналісти про дослідження КМІС щодо війни: «Усі готуються до гіршого, але сподіваються на краще»

Кожен другий українець вірить у ймовірність нового нападу Росії на Україну. Про це стверджують результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) найближчими днями. Діапазон думок, переживань та подальших планів доволі широкий — від «нічого не буде» до «пора їхати». Міжнародне французьке радіо (RFI) попросило українських журналістів, які тримають руку на пульсі країни, охарактеризувати настрої, які панують у суспільстві.

За даними соціологів, кожен другий українець вважає загрозу широкомасштабного нападу Росії реальною. Про це свідчать результати опитування громадської думки, проведеного КМІС 20-21 січня 2022 року. 48,1% опитаних вважають, що вторгнення можливе, 39,1% — що його не буде. 12,8% важко відповісти на це запитання.

"Паніки немає", - стверджують журналісти, до яких звернулося RFI. Але є невпевненість та напруженість. Ставлення до ситуації є різним у різних поколінь, а жителі сходу країни, які вже бачили реалії війни, зустрічають небезпеку по-іншому, ніж населення інших регіонів. Загальна думка – «українці загартовані війною з 2014 року».

Борис Іванов, ведучий телеканалу «Україна 24»

"Навіщо тривожний рюкзак, якщо країна, ось вона?"

«Українці загартовані війною з 2014 року. Інформація про загибель бійців, зведення з фронту надходить регулярно, про поранених ледь не щодня. Пандемія та локдауни теж додали невизначеності, ізольованості. З весни ми чуємо, що Росія накопичила на кордонах війська, інформація дається з різним ступенем інтенсивності. Весь цей інформаційний вал потрапляє на підготовлений ґрунт. Почуття тривожності є, але не переростає у паніку. Продукти в магазинах всі на місці, незважаючи на повідомлення про можливі військові дії та евакуацію посольств.

Якщо дивитися по соцмережах, то розмов про можливість нападу, міркувань про „тривожний рюкзак“, перепостів про те, що треба брати, чим запасатися, побільшало. Але тут же постає питання — а куди ж бігти? Навіщо цей рюкзак, якщо країна ось вона?

Експерти, з якими я спілкувався в ефірі, кажуть, що не буде великої війни. Але інформація не є однорідною. Західні ЗМІ схиляються до того, що Росія може напасти. Усередині країни багато хто, зокрема, у військово-політичному керівництві, каже, що ситуація на кордонах кардинально не змінювалася. Наприклад, Роман Костенко, секретар комітету Верховної Ради з питань безпеки та оборони, говорив в ефірі, що немає приводу казати, що щось змінилося».

Владислав Майструк, продюсер українського інформаційного "4 каналу"

«Відчувається розчарування в Європі»

«Напруженість відчувається, але не як у 2014 році, коли будувалися блокпости навколо Києва та діяли добровольчі батальйони. Ті блокпости давно розібрали і поки що не збираються будувати заново. Але паніки у країні немає, продукти не змітають, гречка на місці.

Звісно, ​​всі переживають ситуацію по-різному. Моя дівчина була змушена бігти з окупованої території та каже, що вдруге бігти нікуди не хоче. Приготувала „тривожну валізку“. Але нещодавно ми були у наших друзів, які працюють у іноземних ЗМІ, і там уже обговорювали план евакуації телеканалу.

Наша влада вживає риторику, відмінну від західних ЗМІ. Безпосередньо перед тим, як наш президент дав інтерв'ю Washington Post, в якому говорив про можливість захоплення Харкова, він на національному телебаченні закликав населення заспокоїтися.

Важко оцінити, що відчуває все населення загалом, але деякі тенденції можна вловити. Наприклад, у ток-шоу Савіка Шустера „Свобода слова“ було проведено опитування, з якого зрозуміло, що молодь 16–18 років налаштована оптимістичніше, ніж старші покоління. Неформальні повідомлення з фронту говорять про те, що підготовки до повномасштабного нападу немає, можливі локальні зіткнення у Луганській та Донецькій областях, отже настрої на сході мають бути інші, ніж у Києві.

Найбільше переживають родичі за кордоном, хвилюються, дзвонять, питають, пишуть у соціальних мережах.

А ще відчувається розчарування у Європі. Я сам виріс у Європі, в Італії, розумію, що люди там такі самі, як скрізь. Власні інтереси можуть маскуватися високими словами про недопущення війни. А війна вже йде.

Виїжджати? Хтось уже відклав валюту, хтось має такі плани. Я їхати нікуди не збираюся. Забезпечу евакуацію маленького сина, і захищатиму країну як можу. Військової підготовки у мене немає, то телефоном і мікрофоном, або чим доведеться під рукою».

Сергій Громенко, журналіст, історик, поїхав із Криму у 2014 році

«Індекс гречки» в нормі – ніхто її не змітає»

«Загалом можна сказати, що українське суспільство не злякалося. Паніки немає, пасажиропотоку на захід теж не спостерігається, „індекс гречки“ в нормі – ніхто її не змітає. Немає мобілізації, немає ажіотажу у військкоматах. Позавчора я говорив з офіцерами на полігоні „Десна“ (Чернігівська область), вони стверджують, що немає жодних спроб розгорнути штатні дивізії.

Не панікує і Харків, позначений Зеленським як точка атаки. Мер міста Ігор Терехов, який зазвичай проявляє себе як противник українізації Харкова, цього разу заявив, що, мовляв, "хто до нас із мечем прийде…".

Українці не сприймають загострення ситуації як привід для конкретних дій. Хоча, звичайно, в інтернеті активно публікуються карти з укриттями. Але це добровольці відвідують ці укриття, перевіряють їхню готовність і публікують. А головне, українські ЗМІ сповнені гумору, здебільшого із соцмереж. Тож немає відчуття безвиході.

Пам'ятаю, з якою недовірою у 2014 році всі зустрічали новини з Криму та Донбасу. Працювала класична схема „Заперечення, гнів, пошук компромісу, відчай, прийняття“. Наразі немає і сліду відчаю.

Все, звичайно, залежить від ступеня проникнення в ті чи інші верстви населення російських зусиль пропаганди, що сіють страх. Зараз іде ціла серія „мінування“ — то одна, то інша школа закриваються через дзвінки про нібито підкладену бомбу. Але за сім років люди втомилися боятися. І ще важливо — за цей час з'явилося кілька сотень тисяч людей, які бачили ворога наживо — добровольці, захисники, переселенці з окупованих територій. Вони вже не бояться, і члени їхніх сімей не бояться, люди вижили свій страх».

Олеся Титаренко, журналістка Суспільного (Національної громадської телерадіокомпанії України)

"Всі готуються до гіршого, але сподіваються на краще"

«Жителі східних областей сміливіші, підготовленіші, вони бачили війну. В інших регіонах всі у невіданні, ми трохи не розуміємо, чого чекати. По всій території йде низка «мінувань», хибні дзвінки із погрозами, це частина гібридної війни.

Мене часто питають, чого чекати. Люди думають, що якщо я журналістка, то, може, знаю більше. Мені здається, що загалом усі готуються до гіршого, але сподіваються на краще.

Ми в стані війни з 2014 року, звикли, хоч би як це жахливо звучало. Звідки настане небезпека, теж ніхто не знає. Найбільше побоюємось білоруського кордону. Розуміємо, що Київ — близько. І хоча всі зусилля мають бути спрямовані на посилення територіальної оборони стратегічно важливих об'єктів столиці, ніхто не може бути впевненим у безпеці. Інша загроза йде з моря, із Криму. Ця невідомість дестабілізує».

Катерина Некреча, журналістка української служби Радіо Свобода, проєкт "Крим. Реалії"

«Сумніваюся, що пенсіонери зможуть запастись продуктами на кілька тижнів»

«Всі сидять по хатах, працюють на віддаленні, тому все відбувається у мережах, а кола у мережах у всіх різні. Більшість взагалі не читають щоденних новин, переважно всі зайняті економічними питаннями. Але такі новини, як зараз, надходять у всі будинки.

До мене як до журналіста з питанням, а що буде, звертаються родичі та друзі. Тобто, питання все ж таки хвилює навіть оптимістів. Люди багатші можуть виїхати або за кордон, або в регіон безпечніше, деякі розробляють план Б. Публічні люди та люди багатші кажуть, що їхати нікуди не збираються. Щоб їхати, потрібні гроші, можливості, родичі. Так що вокзали поки що ніхто не штурмує, в магазинах теж спокійно.

Ті, хто не жив на окупованих територіях, не можуть повірити, як може Росія вторгнутися? Я теж знаю війну лише від колег та з екрану. Мені складно це уявити, хоч як факт я розумію, що це можливо. Населення розділилося приблизно навпіл, хто вірить, хто вірить. А головне, це „наполовину“ відбувається у кожній голові, у тому числі і моїй.

Люди заспокоюють себе тим, що Росія зайде лише на Донбас. Так, мабуть, простіше думати - "до Києва не дійдуть" або "до нашої області не дійдуть".

Є переселенці із Криму, Донецька та Луганська. Вони реально знають, що це можливо, і знають, із чим доведеться зіткнутися. У них реальність агресії ближча, але вони не хочуть вірити, що вдруге доведеться тікати. Моя подруга у Донецьку каже, що всі ці рекомендації в інтернеті все одно не працюють.

Напруга є тому, що незрозуміло, куди може постукати російська армія. Війська біля всіх кордонів.

Окрім інтернету, багато розповсюджують брошур — яка потрібна аптечка, мінімальний список речей, продукти на три дні, інформація про бомбосховища. Але на вулицях великими червоними літерами не пишуть, наче спокійно. Я щодня гуляю з візком, зовнішньої інформації не бачу. Але є й люди похилого віку, без інтернету. Як вони отримають інформацію?

Коли починаєш читати новини, говорити про війну, все стає страшніше. У 2014 році я була сама по собі, а тепер у мене піврічна дитина, і не думати про це неможливо. „Тривожну валізку“ я ще не зібрала, щось у мені пручається цій думці, хоч і корю себе щодня. У мене навіть нема автомобіля. А хтось не зможе зробити потрібні запаси. Сумніваюсь, що пенсіонери зможуть запастись продуктами на кілька тижнів».

[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Схожi
Служба в ЗСУ, біженство, зґвалтування, сексуальне рабство: що принесла війна українській жінці?
Україна
Служба в ЗСУ, біженство, зґвалтування, сексуальне рабство: що принесла війна українській жінці?
У ЗСУ 15% військовослужбовців — жінки, а якщо зважити на всіх, хто задіяний у військовій сфері, — наприклад, цивільний персонал Міноборони, то жінок буде 25%...
Що відомо про бойові дії в районі острова Зміїний та яке його реальне значення?
Україна
Що відомо про бойові дії в районі острова Зміїний та яке його реальне значення?
У міноборони країни-агресора стверджують, що «ЗСУ зазнали невдачі, спробувавши відбити Зміїний». Російські фейки стали частиною агресії рф проти України...
Мер Харкова повідомив, що російські війська відійшли і місто не обстрілюють уже п'ять днів
Україна
Мер Харкова повідомив, що російські війська відійшли і місто не обстрілюють уже п'ять днів
Мер Харкова Ігор Терехов в інтерв'ю BBC підтвердив, що російські війська залишають околиці міста, рухаючись у бік російсько-українського кордону...
У Бучі змогли встановити особи 5 невпізнаних людей, яких закатували російські окупанти
Україна
У Бучі змогли встановити особи 5 невпізнаних людей, яких закатували російські окупанти
Французькі та українські експерти встановили особи п'яти людей, яких було по-звірячому вбито російськими солдатами у Бучі Київської області під час окупації міста...
За острів Зміїний Україна боротиметься стільки, скільки буде потрібно - ГУР Міноборони
Україна
За острів Зміїний Україна боротиметься стільки, скільки буде потрібно - ГУР Міноборони
Острів Зміїний стратегічно важлива точка, щоб відкрити торгові морські шляхи, завозити нам зброю...