Білоруси не хочуть воювати проти України, але від них мало що залежить - опитування ЗМІ

Білорусь — і це офіційно підтверджує влада країни — цілком може стати третьою стороною можливого військового конфлікту між Росією та Україною. Звичайно, на боці Росії — як військовий союзник і як частина Союзної держави, що будується вже чверть століття. Самі ж білоруси — принаймні більшість опитаних RFI на вулицях Мінська — войовничих настроїв не відчувають. Багато хто не відчуває й бажання спілкуватися з пресою — останні півтора роки висловлювання своєї думки буває небезпечним у цій країні як для того, хто задає, так і для того, хто відповідає на запитання. За згодою поговорити обов'язкове застереження: лише анонімно. Про це докладно у матеріалі Міжнародного французького радіо.

Наразі до Білорусі продовжують прибувати військові з Росії, офіційно — для участі у спільних навчаннях біля білорусько-українського кордону. На Заході нарощування російської військової присутності розцінюють як підтвердження агресивних устремлінь Москви щодо України. Держдепартамент США вивозить із Білорусі сім'ї дипломатів, про можливу війну говорять у телевізорі та на вулицях. Якщо з телевізором все зрозуміло — у Білорусі немає приватних телеканалів, а офіційні останнім часом про конфлікт Росії, України та Заходу вторять російському ТБ, то на вулиці думки різняться.

Олег, голова невеликої приватної компанії

«У розмові з колегою щодо бізнес-планів я обмовився: якщо не буде війни. Він здивувався: думаєш, що буде війна? Я ж вважаю, що жителі Донбасу в 2014 році навряд чи могли припустити, що за півроку Донбас перетвориться на якийсь Сталінград. Усім завжди здається, що найгірше неможливо. А насправді, якщо замислитись (а я зараз постійно про ці речі думаю), то можна згадати Югославію. Зараз Україна показує, як усе може перевернутися і піти шляхом, якого взагалі ніхто припустити не міг — це здавалося чимось немислимим. Тож не виключаю. Ніхто не хоче війни, але, гадаю, зараз усе це вже увійшло в таку стадію, що по суті будь-який необережний крок чи провокація запустить цей процес незалежно від бажання тих, хто все це затіяв. Все може бути. Не треба бути експертом, щоб розуміти, що в Росії все менше часу на те, щоб утримати Україну в зоні свого впливу, тому ставки такі високі і піднімаються. Щодо нас, білорусів, то тут не знаю, якщо чесно… Я розумію, що для однієї людини ця ситуація прямо ідеальна, але ідеальна доти, доки все не втягне реально. А це неминуче. Якщо почнеться заваруха, то осторонь залишитися не вийде, дуже складно, у всякому разі. Не виключаю і участі наших солдатів, і реакції України у відповідь на Білорусь. Зрозуміло, що нашу територію Росії дуже зручно використовувати як плацдарм, буде реакція України, буде наша реакція у відповідь. І помчали... Ми живемо в такий час, коли не можна виключати жоден, навіть найнеймовірніший, на перший погляд, варіант — усе можливо. Серед моїх знайомих прихильників Росії у цьому конфлікті немає».

Юлія, лікар

«Зважаючи на все, війна можлива, але дуже сподіваюся, що до цього не дійде. Але готуватись до цього морально треба. Я вважаю, що бути незалученим до конфлікту Лукашенку не вдасться. Через специфіку роботи, через постійну стресову втому на роботі можу собі дозволити перебувати в легкій такій прострації — виходить особливо про те, що це принесе нам, білорусам, не думати. Була б вільніше, мабуть, переживала б більше. Є таке почуття, мабуть, причетне до російського коріння, — надія на авось, раптом пронесе. Звичайно, я спробую, якщо щось почнеться, звідси зникнути. На щастя, я не військовозобов'язана».

Андрій, інженер на держпідприємстві

«Не буде жодної війни. Усе це розпил грошей. Ну, уявіть, які гроші крутяться навколо одного перекидання дивізій з Далекого Сходу під український кордон, а ці поїзди з військовою технікою, що до Білорусі приходять щодня? Та це величезні гроші — хтось розбагатіє, напружить захід, але війни не буде. Блефує Москва, не більше. А ми... а що залишається Лукашенку? Підписався, давай, зображай військового соратника, більше нікому не потрібен, а тут, може, й грошей дадуть».

Ірина, керує салоном краси

«Думаю, що все можливо зараз. Все настільки хитко навколо, навіть сформулювати не можу, щодня в невідомості. Багато друзів як в Україні, так і в Росії, за них страшно, за нас тут теж — зрозуміло, що Білорусі вже не залишиться. Мені важливо, як це вплине на людей, політики, президенти мене не хвилюють. Навіть саме слово «війна» — це щось таке, неймовірне начебто для нас… Але після того, що було в Білорусі за останні два роки — те, чого й уявити ніхто не могла, розумієш, що зараз можливо все. Це будуть не наші рішення, не наші накази, але постраждають усі. І не хочеться навіть уявляти собі результати цього стравлювання — росіян з українцями, білорусів з українцями… Це страшно».

Олексій, офіцер-відставник

«Гірше за українців і поляків для Білорусі ворогів немає. Скажуть, що треба воювати, повернуся до армії. Я — радянська людина, нацизм цей український, і білоруський треба викорінювати. Я згоден з позицією нашого президента, і згоден, що якщо ми союзники, то треба виступати разом із Росією. НАТО — зарвалися, настав час ставити на місце. І їхніх холопів також».

Олена Іванівна, вчителька на пенсії

«Ви знаєте, те, що творить Захід стосовно нас, слов'ян, це вже надмірно. Я стежу за подіями — ну вже немає ніякого терпіння. Санкції, потім цей жах із біженцями на польському кордоні, Україну вони вже до рук прибрали і тепер загрожують Росії! Кому? Росія довготерпляча, але, звісно, ​​може відповісти і відповість. Само собою ми маємо допомагати своїм братам. Тому нічого поганого у російських військах тут у нас і не бачу. Так, важко може бути, важко, але якщо цю заразу не зупинити, то й нас продадуть як Україну. І найгірше, що вмовляння тут не подіють, і Захід сам штовхає нас до війни».

Сергій, підприємець на одному з мінських ринків

«Взагалі страшнувато, звичайно. Особливо, що нас Москва втягує у свої забави. Я пам'ятаю, як 1985-го мене в армію забирали — мені було в принципі все одно, куди, що там у голові у 18-річного, а мати звелася — боялася, що до Афганістану заберуть, білорусів туди охоче прямували, ми дисципліновані, воювати вміємо. Шукала, кому хабар дати, щоб не потрапив туди, та хабар тоді без знайомства і не даси кому треба. В Афган я не потрапив і без хабара — служив у прикордонних військах, але цей страх батьківський пам'ятаю чудово. За свого сина спокійний — він українців стріляти під російським наглядом не буде, рік тому поїхав до Польщі, є робота, все гаразд, сюди повертатися не збирається. У всякому разі, за цієї влади».

Олексій, підприємець, займається ремонтами квартир

«Буде війна чи не буде — зрозуміло одне, що хорошого в нас поки що нічого не буде. Ціни зростають, товари зникають, зав'язано все в нас уже на Москву. Скажуть, треба воювати за Росію — і напевно поженуть воювати, все ж таки зрозуміло. Не війна, то ще щось трапиться, ось таке в мене відчуття — щось погане буде: дефолт якийсь, ковід, війна, референдум… До українців у мене особисто жодних претензій, влітку біля Одеси постійно відпочиваємо, у Львові буваємо — ніхто за російську мову мене там вбивати не збирався. Тож пропаганда про бандерівців на мене точно не подіє. Інша річ, що якби втягнуть нас у бойові дії — наживемо собі ворогів, де точно їх не треба було б».

Гліб, студент 5 курсу одного з мінських вузів

«Війна — це марення і безумство, яке у нас, на жаль, може стати реальністю. Нас не питають, а по телевізору білоруси прямо життя за Москву готові віддати... А я, може, й не проти, щоб Білорусь також вступила до НАТО. Але у Білорусі думки народу не запитують. Війни не хочу, і українці, певен, не хочуть. Звичайно, якби не наші сталінські часи, можна було б з антивоєнними плакатами мітинг організувати тощо, але сісти до в'язниці не дуже хочеться. І воювати не хочеться. Ні в українців стріляти, ні від них одержати. Та з такими справами в Білорусі, може, я сам за кілька місяців в Україні житиму. Сподіваюся, що Москва зрозуміє, що легкої перемоги над Україною не буде, і здасть назад. Час би своїми проблемами зайнятися, а не всіх навколо лікувати».

10 лютого розпочинається другий етап навчань Союзної держави Білорусі та Росії  – спільні навчання «Союзна рішучість-2022», на яких планується відпрацювати «умовне відображення зовнішньої агресії на південних та західних кордонах Білорусі». Основна фаза навчань пройде на п'яти полігонах до 20 лютого.

За інформацією західних джерел, у Білорусь прибуває близько 30 тисяч російських військовослужбовців. За словами спецпредставника США в ООН Лінди Томас-Грінфілд, це найбільша мобілізація сил у Європі за останні десятиліття.

Олександр Лукашенко 28 січня пояснив у посланні до народу та парламенту, у яких випадках може бути війна:

«Так буде війна чи ні? Так, вона буде. Але лише у двох випадках. Один із них — якщо проти Білорусі буде скоєно пряму агресію та розв'язано гарячу війну. Ми всі як один і навіть ті, хто не хоче, стануть на захист нашої землі та нашої Вітчизни. І другий момент, коли бути війні, і Білорусь братиме в ній участь, якщо на нашого союзника — Російську Федерацію — здійснять безпосередній напад».