4 грудня 1674 року французькі єзуїти заснували місто Чикаго, де нині живе 40 тис українців

4 грудня 1674 року на південному узбережжі озера Мічиган єзуїтський священник француз Жак Маркетт заснував місіонерський пост, на місці якого з часом виросло місто Чикаго, котре у другій половині XIX століття стало другим за фінансово-економічним значенням мегаполісом США.

Проголошені ще у 1534 році Жаком Картьє французькі колоніальні володіння у Північній Америці стали ітненсивно розвиватися лише у першій половині XVII століття, коли за ініціативою кардинала Плессі де Рішельє король Людовик XIII заснував на території Канади і Акаді губернаторство, завдяки чому вздовж ріки Святого Лаврентія виник ряд великих стаціонарних поселень, зокрема Квебек і Монреаль. Жостка релігійна політика французького уряду передбачала надання дозволу на поселення у Новій Франції виключно католикам, що сприяло виникненню в Канаді великих місіонерських громад, до однієї з яких у 1666 році прибув 19-літній єзуїт Жак Маркетт.

Він досить швидко освоїв мову племені гуронів, що дало можливість брати участь у численних місіях єзуїтів вздовж ріки Святого Лаврентія до Великих Озер для навернення індіанців у християнство, під час однієї з яких у 1668 році Маркетт довідався від членів племені ілінойсів про існування на півдні великої ріки, на пошук якої він відправився у травні 1673 року у складі експедиції з семи чоловік на чолі із мисливцем і дослідником із Монреаля Луї Жольє.

Вирушивши від місця злиття озер Гурон і Мічиган, експедиція досягла верхів'їв Міссісіпі, звідки, була змушена повернутись, зустрівшись із ворожістю місцевих племен.

У серпні Маркетт і Жольє, пройшовши понад 4 тисячі кілометрів, повернулися до озера Мічиган, на південному узбережжі котрого поблизу вододілу, що з'єднує його з Міссісіпі, 4 грудня 1674 року Маркетт заснував невеликий місіонерський пост, в якому залишився на зиму. Весною наступного року по дорозі до містечка Сент-Ігнас на протилежному боці Мічигана він помер від дезентерії, якою заразився під час подорожі.

Перша згаднака про місію, засновану Маркеттом, відноситься до 1679 року, коли у своєму щоденнику французький мандрівник Рене Робер Кавельє де ла Саль згадав її під назвою «Шикагу», що було спотворенням слова «шикааква», котре на мові місцевих індіанців ілінойсів означає «дика цибуля», яка росла у великих кількостях у місцевих лісах і на узбережжі однойменної річки. Згодом поблизу єзуїтської місії виникло два селища індіанців-маямі, які шукали французького захисту від ірокезів, а вона сама стала використовуватися для хрещення навколишніх племен.

Першим неіндіанцем, який став постійно жити в Чикаго, був мулат Жан-Батист Пойнт дю Шаблі родом з острова Сан-Домінго (нині — Гаїті), який, рятуючись від англійської влади, що переслідувала його за симпатії до Американської революції, у 1790 році перебрався на французьку територію.

Через десять років він залишив Чикаго, переїхавши до Французької Луїзіани напередодні війни США із індіанським союзом племен, по завершенні якої територія на південь від озера Мічиган стала власністю американського уряду. Лише 4 серпня 1830 року Чикаго з населенням 100 осіб увійшло до офіційного реєстру населених пунктів, а 12 серпня 1833 року, коли його наслення досягло 350 осіб, отримало статус селища.

Завдяки вигідному географічному положенню і багатим навколишнім сільськогосподарським угіддям Чикаго стало бурхливо розвиватися і 4 березня 1837 року отримало статус міста, а після відкриття у 1848 році каналу, що з'єднав Великі озера та ріку Міссісіпі, і залізниці до штату Айова стало важливим портом на шляху з Півночі до Мексиканської затоки, завдяки чому населення Чикаго потроїлося за наступні 6 років, а у 1857 році Чикаго з населенням 90 тисяч, головним чином німців та ірландців, стало другим у США. За своїм політичним значенням воно випередило Сент-Луїс та Цинциннаті і у 1860 році обидва кандидати в президенти США - і демократ Стівен Дуглас і республіканець Абрахам Лінкольн - номінувалися своїми партіями на з'їздах, що пройшли саме у Чикаго.

Незважаючи на велику пожежу, що в 1871 році знищила більшу частину Чикаго, місто продовжувало бурхливо розвиватися і в період з 1870 по 1900 рік завдяки величезній кількості нових іммігрантів з Європи його населення зросло з 299 тисяч осіб до майже 1,7 млн, що за темпами приросту стало абсолютним світовим рекордом.

Українська діаспора почала поселятися у Чикаго з 1880-х років - спершу із Закарпаття, опісля із Галичини. Перші прояви організованого українського життя в Чикаго приписують лікареві В. Сіменовичу, який поселився там у 1892 році. На захід від центру міста по Чикаго-авеню розташований район Українське село, або Ukrainian Village. Всього у Чикаго нині мешкає біля 40 тис українців.