[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/images\/8-48452299.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":"https:\/\/ukrrain.com\/blogi\/tetyana_danilenko.html"}]

21 листопада - день двох не доведених до кінця революцій: змінилися прізвища, а не система

21 листопада - день двох не доведених до кінця революцій: змінилися прізвища, а не система
21 листопада - день двох революцій, двох не доведених до кінця, тобто до докорінної зміни системи, а не прізвищ.
 
Зараз на війні – здебільшого майданівці. В своїй більшості і в першій хвилі добровольчества це ті самі люди. І знову війна ставить те саме питання, що й Майдан: коли пасіонарні й свідомі українці виборять Україну – чи решта співгромадян зможуть її утвердити?
 
Майдан показав, що плоди Революції поза периметром Майдану не було кому утверджувати.
 
Сплебеїзованих людішек ставало все більше. Вони прибували з невичерпних надр усенародного пофігізму й какоїразніци. Їм каналізувати будь-яку Революцію – як у туалет сходити. Або на вибори (що одне й те ж).
 
Революційна спроба якісної меншості розбилася об заплющені очі, заглушені вуха, стулений писок усіх решти. Світлі, натхненні Люди розчинилися в велелюдній жижі непритомних людей із совковим нутром. Частина з них отямилася лише в лютому. Супроти модерних українців увесь час стояв могутній альянс шлунку, пустого черепа, телевізійного пульта і черствого серця.
 
Після війни цього не можна допустити. Пасіонарії повинні стати мейнстрімом, основним Громадянином.
 
Жижа тому і є жижою, що відступає під дією твердішої матерії, даючи їй місце. Свідоме українство має стати твердішим. Тоді жижа відступає.
 
21 листопада – день нагадування, що революції влаштовують не сильні громадяни, а вулиця. Там, де є потужне суспільство, революції не потрібні – воно в політичний спосіб домагається свого і по носі дає кожному, кого занесло. Революції – це акт безсилля, нездатність ламати систему політично.
 
Бути вулицею легше, ніж бути сильним суспільством. Уміння творити державу свого щастя – вищий пілотаж політичної самоорганізації нації. І там не треба ночувати в наметах, протистояти з власними силовиками, йти безборонно під кулі, ненавидіти когось, кого обрала більшість. Державотворчі нації цим не займаються. Вони просто будують свої держави для і під себе.
 
Ми – досвідчені драконотворці. Вирощуємо дракона, а коли він починає нахабніти – йдемо його же скидати. Коли вже неможливо терпіти власного викормиша – не соромно й навіть почесно з ним поборотись. Щоби потім самозадоволеними розійтися по хатах і дивитися телевізор – замість перезасновувати паразитарну державу на зовсім інших засадах.
 
Ця війна до революції має прямий стосунок. Вона називається Євромайдан. Розрив із усім, що пуповинно тримає нас із північно-східним ворогом - вінець цієї історії. Без остаточного розриву все знову закінчиться тим самим. З тією різницею, що небесна сотня вже помножена на 100.
[{"ad_code":"","ad_pic":"assets\/uploads\/root\/images\/house1.jpg","date":"","active":"","thumb":"","ad_link":""}]
Теги
Iншi дописи автора
Час вийти і сказати, що воєнно-політичний вибір «іти до кінця» означає крах критичної інфраструктури
Емоційна наступально-звинувачувальна риторика стосовно польського Пшеводува неприпустима
П'ята стаття НАТО декларує допомогу постраждалій країні. Причому не завжди військову допомогу
Світова війна ведеться поколінням 70-річних, яке тримає в руках ядерну зброю